Доброго дня, шановні учні групи №21! Продовжуємо наше навчання. 

28.04.2020 р. Група №21

Тема уроку № 47. Попередження гіпотермії та виявлення ознак черепно-мозкової травми.

1. Прочитати теоретичний матеріал.

         За яких обставин, на вашу думку, можна зазнати переохолодження?

            Гіпотермія. Перш ніж з’ясувати, що таке гіпотермія, треба зрозуміти, яку роль відіграє температура тіла в процесі роботи організму.

           Температура тіла ⎯ найважливіший фізіологічний показник, який характерний

для обмеженого діапазону, що є умовою для нормального функціонування всіх органів і систем. Навіть незначні відхилення температурних показників від фізіологічної норми

можуть стати причиною порушення метаболічних процесів в організмі.

             Гіпотермія (переохолодження) — патологічний стан організму, за якого темпе-

ратура тіла падає нижче від необхідної для підтримки нормального обміну речовин і функцій організму. У разі переохолодження людини ця температура становить +35,0 °C

(+95,0 °F) та нижче. Нормальне значення температури, якщо її вимірювати в пахвовій

западині, становить +36–36,9 °С, хоча температура дистальних точок, таких як пальці

рук і ніг, може відрізнятися від цих значень і бути нижчою від норми. Протягом дня вона

коливається в межах 0,5–1,5 °С, але рідко перевищує 1 °С. У теплокровних тварин, у тому числі людини, температура тіла підтримується приблизно на постійному рівні завдяки біологічному гомеостазу. Але під впливом холоду внутрішні механізми організму можуть виявитися не в змозі поповнювати втрати тепла.

           Обмороження і переохолодження — це два види станів, які схожі тим, що є на-

слідком впливу низької температури навколишнього середовища. При цьому вони мають принципові відмінності. Якщо гіпотермія зачіпає всі органи і системи організму, то обмороження ⎯ це локальне порушення тканин як результат впливу холоду. Зазвичай обмороження відбувається на дистальній (віддаленій) ділянці: пальці рук і ніг, ніс, щоки. Його часто супроводжує загальне переохолодження.

        Переохолодження організму розвивається в разі тривалого перебування людини в

умовах низької температури зовнішнього середовища. Часто гіпотермію спостерігають

в умовах холодного клімату, проте вона може виникнути і без екстремальних холодових впливів, у літній час або навіть у приміщенні з нормальною температурою повітря. Особи похилого і старечого віку, новонароджені та хворі з сенсорними порушеннями належать до груп підвищеного ризику щодо гіпотермії.

       До чинників, які сприяють переохолодженню, належать вітер, перебування в хо-

лодній воді, травми тяжкого ступеня, уживання алкоголю, виснаження тощо.

       Розрізняють первинну і вторинну гіпотермію. У першому випадку вона розвива-ється на тлі несприятливих умов зовнішнього середовища в здорових людей. Вторинна

форма переохолодження розвивається як ускладнення травми, алкогольної інтоксикації, інфаркту міокарда та інших патологічних станів.

       Через те, що перша форма трапляється частіше й вимагає певних знань у наданні

домедичної допомоги, варто розглянути це питання докладніше.

        Механізм розвитку первинної гіпотермії. Щорічно від переохолодження гинуть

тисячі людей. У чому ж причини таких жахливих результатів статистики за гіпотермії?

        Нормальний процес терморегуляції можливий тільки за умови дотримання бала-

нсу між виробленням і віддачею тепла організмом. У звичайних умовах він успішно ре-

гулює і зберігає необхідну для нормальної життєдіяльності температуру тіла. Але якщо

людина зазнає тривалої дії низької температури, то центр терморегуляції не може впоратися зі своїми функціями. Тоді тіло втрачає більше тепла, ніж може виробити, і виникає гіпотермія.

        Додатковими факторами, які посилюють втрату тепла, є: • стан голоду; • стресові ситуації і перевтома; • вплив алкоголю або наркотичних речовин; • крововтрата, у

поєднанні з травмою; • перебування в холодній воді; • підвищена вологість повітря; •

сильний вітер; • мокрий одяг; • непритомність.

        Травма, за якої втрата крові знижує температуру тіла, є фактором ризику розвитку гіпотермії. Комбінований вплив холоду та вітру (охолоджувальна дія вітру) або холоду та вологи (занурення в холодну воду) спричиняє втрату тепла шляхом конвекції та тепловіддачі. Інші фактори ризику — невідповідний одяг або спорядження, недостатність підготовки, тривалі операції та довгі періоди неактивності, такі як перебування в засідці або довге патрулювання / перебування на точціспостереження.

        Температура замерзання не обов’язково спричиняє гіпотермію. Більшість людей

вважають, що стан гіпотермії асоціюється з тривалим впливом холоду, проте цей стан

може бути спричинений перебуванням людини у вологих умовах. Навіть вологий від поту одяг може спричинити тепловіддачу, яка призводить до гіпотермії. Гіпотермія частіше трапляється в людей, які перебувають у стані сп’яніння або мають супутні захворювання, дуже молоді або дуже старі.

        Наслідки переохолодження розвиваються у формі тяжких ускладнень: • набряку

головного мозку; • набряку легенів; • гострої ниркової недостатності; • наслідків відмо-

роження, які поєднуються із загальним переохолодженням; • гнійної пневмонії.

         Ступені гіпотермії. Залежно від показника температури тіла, медики розрізняють

кілька ступенів процесу гіпотермії: • легкий; • помірний; • важкий.

         Легку гіпотермію діагностують за температури тіла +35–32 °С. На цьому рівні

захисні механізми людини від впливу холодної температури продовжують працювати.

Людина може бути блідою через максимальне звуження судин. Неконтрольоване тремтіння спрацьовує як спроба отримання тепла. Психічний стан погіршується, з різним рівнем апатії або різкою зміною настрою, часто постраждалі замкнуті або роздратовані. Мають місце сплутана свідомість, атаксія (некоординована хода) та дезорієнтація.

         Помірну гіпотермію визначають за температури тіла +32–27 °С. Захисні механі-зми вичерпані, а кров’яний тиск, частота серцевих скорочень та частота дихання змен-

шуються. Постраждалі виявлятимуть крайню дезорієнтацію в просторі та часі, а також

матимуть розширені зіниці та ригідність (обмеження або неможливість пасивного зги-

нання) м’язів. Серцевий ритм порушується та, якщо зігрівання неможливе, тіло постра-

ждалого в кінцевому підсумку охолоджується до кімнатної температури (пойкілотермія)

та помирає. Може відбуватися парадоксальне роздягання, коли людина втрачає захисні механізми, звуження судин та тремтіння. Тепла кров хлине від серця до шкіри та кінцівок, і постраждалий відчуває перегрівання та починає роздягатися.

              Запам’ятайте: втрата рефлексу тремтіння, невиразна мова та психічна

загальмованість є ознаками гіпотермії.

          Сильне тремтіння, що виникає на перших двох стадіях переохолодження, припиняється за зниження температури організму нижче від +31 °С. Це стан дає

поштовх до більш швидкого охолодження тіла. Потім розвиваються серйозні порушення в роботі головного мозку, у тому числі перестає функціонувати центр, що відповідає за терморегуляцію. Постраждалий перестає відчувати холод.

         Важку гіпотермію діагностують у разі за зниження температури тіла нижче +27 °С.

У разі важкого ступеня постраждалий має такі характерні симптоми переохолодження: згортається в клубок, намагаючись зігрітися, зіниці не реагують на світло, дихання, серцеві скорочення сповільнюються. За температури тіла нижче +23 °С, як правило, настає смерть від переохолодження й шансів урятувати постраждалого практично немає.

              Люди в стані важкої гіпотермії можуть видаватися мертвими, але їх все ж можна врятувати, якщо надати невідкладну медичну допомогу. Це випадок невідкладної медичної допомоги.

           Домедична допомога в разі гіпотермії. Домедична допомога в разі переохоло-

дження полягає в усуненні джерел втрати тепла. Дуже важливо змінити ситуацію або

умови, за яких втрачається тепло, перенісши постраждалого в тепле приміщення, знявши з нього мокрий, холодний одяг, змінивши його на сухий і теплий та напоївши гарячим солодким чаєм. Якщо такої можливості немає, то постраждалого ізолюють від холоду зверху та знизу, використовуючи сухі ізоляційні матеріали (пасивне зігрівання). Накриття тіла алюмінізованими матеріалами знижує втрату тепла. Якщо постраждалий перебуває в стані легкої гіпотермії, може адекватно реагувати на події, добре напоєний та ізольований від подальшого охолодження, його стан у безпеці. Евакуація не потрібна, якщо постраждалий у змозі сам себе зігріти.

          Надалі постраждалого треба зігріти відповідно до його стану.

          У разі помірної гіпотермії, можливість постраждалого досягти пасивного відігрі-

вання шляхом тремтіння вичерпується, тому що він втрачає усі свої захисні механізми

для зігрівання. Постраждалого треба ізолювати від дії холоду та вологи, застосувавши

зовнішнє зігрівання голови, шиї, грудей, пахв, паху та живота. Для цього використову-

ють ковдри, пляшки з теплою водою, електрогрілки, хімічні пакети та теплі вологі руш-

ники. Термозахисні ковдри допомагають постраждалому відновлювати власне тепло.

Срібляста сторона ковдри повинна прилягати до тіла людини. Можна розмістити одну

або дві людини в спальному мішку з постраждалим для шкірного контакту.

             Не давати пити рідини, якщо є хоча б найменша ознака аспірації, оцінити стан

             свідомості. У цьому випадку вводять внутрішньовенно підігрітий фізіологіч-

             ний розчин з 5 % глюкози (250–500 мл). За помірної гіпотермії потрібно

             обов’язково викликати екстрену медичну допомогу.

           У разі важкої гіпотермії постраждалий матиме зміни психічного стану, якщо він

притомний, та може відмовлятися від допомоги. Серце дуже чутливе за такої темпера-

тури, тому дуже важливо бути обережними. Необхідно уникати подальшої втрати тепла постраждалим. Зрізати та забрати мокрий одяг. Розмістити постраждалого в нагрітий спальний мішок разом із двома іншими людьми, забезпечуючи контакт шкіри з метою сприяння передачі тепла до постраждалого шляхом теплопровідності.

           Дуже важливо визначити, чи дихає постраждалий, та пропальпувати пульс, тому

що за відсутності необхідності штучного дихання може виникнути фібриляція шлуноч-

ків, тому обов’язково використати додатковий час для визначення наявності чи відсут-

ності пульсу. Рятувальник повинен вислухати постраждалого та щонайменше протягом

хвилини пропальпувати пульс, щоб визначити його стан.

          Не давати нічого через рот. Починати з підігрітої рідини внутрішньовенно ⎯ ви-

користовувати те, що є: 5-відсоткова глюкоза у фізіологічному розчині ⎯ це перший

вибір, але використовувати будь-що з наявного.

               Якщо пульс відсутній, починати штучне дихання, якщо визначена фібриляція шлуночків, дефібрилювати. Якщо постраждалий не дихає, допомогти йому дихати.

       Важка гіпотермія — це випадок невідкладної медичної допомоги, який вимагає по-

дальшого лікування тільки в стаціонарі. Тому постраждалого потрібно якнайшвидше евакуювати для надання кваліфікованої медичної допомоги.

         Зауважте, що необхідно уникати вторинного зниження температури, яке може

стати наступним етапом зниження температури тіла (на кілька градусів) після порятунку. Це може статися, коли холодна кров від кінцівок починає рухатися до органів. Це може відбутися кількома шляхами: розтирання або масаж кінцівок, дозвіл постраждалому рухатися відразу після порятунку або занурення кінцівок у теплу воду. Можливе занурення лише тулуба (центру тіла) постраждалого в теплу воду.

          Гіпотермія уповільнює всі фізіологічні функції організму. В умовах зниження те-

мператури тіла розвивається діурез ⎯ збільшення виділення сечі. Це призводить до різ-

кого зменшення об’єму крові, що циркулює. Коли постраждалого намагаються відігріти,

роблячи масаж або помістивши в гарячу ванну, то в нього може розвинутися шок і рап-

това зупинка серця через приплив крові до периферичних судин. У цей момент для серця та інших внутрішніх органів її стане катастрофічно не вистачати.

         Тому реаніматологи попереджають, що не можна: • давати постраждалому алко-

голю та кави; • поміщати його в гарячу ванну; • розтирати снігом, спиртовмісними або

масляними рідинами; • щоб не сталося вторинного охолодження і зниження внутрішньої температури, постраждалий повинен перебувати в ліжку, не роблячи ніяких фізичних зусиль. Саме тому не можна проводити ні розтирання, ні масажу кінцівок.

        Профілактика гіпотермії. Насамперед потрібно дібрати одяг, який відповідає по-

годним умовам. Якщо влітку, щоб уникнути переохолодження, досить просто одягти

светр і шкарпетки, то в холодну пору року необхідно дотримувати інших правил:

• носити багатошаровий одяг: нижній натільний шар, проміжний утеплювальний шар і

верхній шар, який є захистом від вологи і вітру;

• важливо, щоб одяг нещільно прилягав до тіла і між шарами вільно циркулювало пові-

тря; у тісному одязі є небезпека замерзнути;

• замість звичайної білизни потрібно використовувати термобілизну, яка ефективно

утримує тепло, відводячи при цьому вологу, і тим самим не допускає ні надмірного

охолодження, ні перегріву;

• у холодну пору року необхідно носити головний убір, оскільки саме через непокриту

голову втрачається більша частина тепла;

• взуття повинне бути теплим, але в той же час не спричиняти потіння ніг; тісне взуття

уповільнює кровообіг у стопах і пальцях ніг, тому швидко призведе до замерзання і

навіть відмороження; кращим варіантом для зими є взуття з натуральних матеріалів

на хутрі;

• у дощову погоду важливо, щоб одяг і взуття не промокали; тому використовувати до-

щовики і гумове взуття з внутрішнім чобітком.

         Для того щоб не змерзнути в холодну пору року, варто придбати одяг та взуття з

інноваційного матеріалу з мембраною, який спеціально створений для тривалих осінніх і зимових прогулянок на природі. Цей матеріал відводить надлишкову вологу і утримує тепло. У такому одязі буде комфортно.

 

          Черепно-мозкова травма (ЧМТ) ⎯ це стан, що виникає внаслідок травматичного ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа та зовнішніх покривів голови. ЧМТ зачіпає м’які тканини голови, кістки черепа, речовину головного мозку, нерви і судини.

               Залежно від виду пошкодження виокремлюють такі ЧМТ:

1. Закриті: без пошкодження цілісності черепної коробки.

2. Відкриті: з переломами черепа і проникненням уламків кістки в речовину мозку або без проникнення, але так, що стає видно головний мозок (такі травми часто супроводжуються зараженням і абсцесом або менінгітом).

3. Вогнищеві: найпоширеніший вид ЧМТ виявляється в ударах і струсах мозку, стис-

ненні (у тому числі й гематомою).

4. Дифузні (дифузне аксональне пошкодження мозку): найтяжчий варіант, нерідко су-

проводжується комою і має негативний прогноз (хворий може назавжди залишитися

у вегетативному стані).

          Травму голови слід підозрювати за таких обставин: падіння з висоти; стрибки

у воду; сильний удар по голові або тулубу; дорожньо-транспортні пригоди; ураження

блискавкою; ураження електричним струмом; вибух.

        Черепно-мозкові травми можуть бути легкого, середнього і тяжкого ступенів. Зале-

жно від складності, варіюють симптоми, прогноз, тривалість лікування і реабілітації по-

страждалого.

            Ознаки черепно-мозкової травми. Ознаками черепно-мозкової травми є: • рани,

синці в ділянці голови та обличчя; сонливість; • сплутаність або втрата свідомості; • си-

льний біль або відчуття тиску в голові, шиї; • поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг; • втрата рухових функцій кінцівок; • деформація в ділянці голови; • судоми; • утруднене дихання; • порушення зору; • нудота; • блювота; • стійкий головний

біль; • втрата рівноваги; • виділення крові та/або ліквору (прозора рідина) з ротової та/або носової порожнини та вуха.

           Наслідки ЧМТ. Велика частина травм голови легкого ступеня залишається неді-

агностованою, адже люди зазвичай вважають, що легкий удар головою не має жодних

наслідків.

           Проте серед наслідків ЧМТ часто трапляються:

• порушення координації рухів, ходи, дисфункція верхніх кінцівок;

• порушення сну, стомлюваність;

• безпричинне занепокоєння, апатія, дратівливість;

• порушення уваги і пам’яті, зниження розумових здібностей;

• порушення роботи органів чуття (зору, слуху, тактильної чутливості);

• медичні ускладнення: набута епілепсія, набряк або водянка головного мозку тощо.

            Домедична допомога в разі черепно-мозкової травми. Послідовність дій під час

надання домедичної допомоги постраждалим, якщо виникла підозра на травму голови

(черепно-мозкова травма) немедичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) зафіксувати шийний відділ хребта (шийний комірець, м’яка шина, фіксація руками);

3) провести огляд постраждалого, визначити, чи він притомний, чи дихає;

4) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

5) якщо в постраждалого відсутнє дихання, розпочати серцево-легеневу реанімацію;

6) якщо в постраждалого відсутні рани в ділянці голови та інші пошкодження:

      а) укрити постраждалого термопокривалом/ковдрою; б) підтримати постражда-

          лого психологічно; в) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до при-

          буття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги; г) у разі погіршення

          стану постраждалого зателефонувати до диспетчера екстреної медичної допо-

         моги, дотримувати його рекомендацій; ґ) у разі небезпеки евакуювати постражда-

          лого на довгій транспортувальній дошці;

7) якщо в постраждалого є рани на голові та інші пошкодження:

         а) накласти пов’язки на рани; б) укрити постраждалого термопокривалом/ковд-

             рою; в) підтримати постраждалого психологічно; г) забезпечити постійний на-

             гляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допо-

             моги; ґ) у разі погіршення стану постраждалого зателефонувати до диспетчера

             екстреної медичної допомоги, дотримувати його рекомендацій; д) у разі небез-

             пеки евакуювати постраждалого на довгій транспортувальній дошці.

          Лікування ЧМТ відбувається у два етапи: гострий (зняття симптомів, які супро-

воджують безпосередньо травму, у цьому разі може знадобитися хірургічне втручання)

та реабілітаційний (передбачає медикаментозне відновлення після травми і реабілітацію втрачених функцій через пошкодження мозку). В ефективності реабілітації велику роль відіграє час: реабілітаційні заходи треба починати не пізніше одного місяця після травми (залежно від ступеня ураження).

HTTPS://WWW.YOUTUBE.COM/WATCH?V=HWTG7ARQYNM

HTTPS://WWW.YOUTUBE.COM/WATCH?V=SWOSLYA-N74

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Що таке гіпотермія? 

2. Який механізм розвитку первинної гіпотермії?

3. Дайте стислу характеристику ступенів гіпотермії. 

4. Яку домедичну допомогу надають у разі гіпотермії? 

5. Яка профілактика гіпотермії? 

6. Назвіть види та ознаки черепно-мозкової травми. 

7. Яка відмінність між гіпотермією та обмороженням? 

8. Чим небезпечна черепно-мозкова травма?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.