Доброго дня, шановні учні групи №21! Продовжуємо наше навчання. 

28.04.2020 р. Група №21

Розділ V. ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА.

У зв’язку із карантином, наші навчально-польові збори будуть проходити дистанційно, але в думках є надія на те, що ми зможемо неодмінно провести наші навчально-польові збори, так як має бути, і відпрацювати вправи, виконати нормативи, побігати на свіжому повітрі і просто провести гарно час зі своїм колективом.

А зараз, поки немає такої можливості, пропоную вам переглянути цікаві відеоматеріали, з якими ви можете ознайомитися на моєму блозі. В майбутньому ця інформація стане вам в нагоді, так як ви будете проходити свою службу в лавах ЗСУ або інших військових формуваннях. Щоб я зміг вас оцінити і підвести підсумки навчання з теоретичної підготовки, я надам вам тестові завдання, які надішлю на ваші електронні адреси. Для цього надішліть мені повідомлення, вказавши своє прізвище, на мою електронну адресу: kubrakruslan19@gmail.com .

Дякую за співпрацю та розуміння! Всім міцного здоров’я, гарного настрою та добрих результатів! Бережіть себе і своїх рідних! СЛАВА УКРАЇНІ!!!

https://www.youtube.com/watch?v=XD0G5SJhEIM

https://www.youtube.com/watch?v=UKC3xzTX8Pg

https://www.youtube.com/watch?v=qvBYjCmLQig

Доброго дня, шановні учні групи №21! Продовжуємо наше навчання. 

28.04.2020 р. Група №21

Тема уроку № 47. Попередження гіпотермії та виявлення ознак черепно-мозкової травми.

1. Прочитати теоретичний матеріал.

         За яких обставин, на вашу думку, можна зазнати переохолодження?

            Гіпотермія. Перш ніж з’ясувати, що таке гіпотермія, треба зрозуміти, яку роль відіграє температура тіла в процесі роботи організму.

           Температура тіла ⎯ найважливіший фізіологічний показник, який характерний

для обмеженого діапазону, що є умовою для нормального функціонування всіх органів і систем. Навіть незначні відхилення температурних показників від фізіологічної норми

можуть стати причиною порушення метаболічних процесів в організмі.

             Гіпотермія (переохолодження) — патологічний стан організму, за якого темпе-

ратура тіла падає нижче від необхідної для підтримки нормального обміну речовин і функцій організму. У разі переохолодження людини ця температура становить +35,0 °C

(+95,0 °F) та нижче. Нормальне значення температури, якщо її вимірювати в пахвовій

западині, становить +36–36,9 °С, хоча температура дистальних точок, таких як пальці

рук і ніг, може відрізнятися від цих значень і бути нижчою від норми. Протягом дня вона

коливається в межах 0,5–1,5 °С, але рідко перевищує 1 °С. У теплокровних тварин, у тому числі людини, температура тіла підтримується приблизно на постійному рівні завдяки біологічному гомеостазу. Але під впливом холоду внутрішні механізми організму можуть виявитися не в змозі поповнювати втрати тепла.

           Обмороження і переохолодження — це два види станів, які схожі тим, що є на-

слідком впливу низької температури навколишнього середовища. При цьому вони мають принципові відмінності. Якщо гіпотермія зачіпає всі органи і системи організму, то обмороження ⎯ це локальне порушення тканин як результат впливу холоду. Зазвичай обмороження відбувається на дистальній (віддаленій) ділянці: пальці рук і ніг, ніс, щоки. Його часто супроводжує загальне переохолодження.

        Переохолодження організму розвивається в разі тривалого перебування людини в

умовах низької температури зовнішнього середовища. Часто гіпотермію спостерігають

в умовах холодного клімату, проте вона може виникнути і без екстремальних холодових впливів, у літній час або навіть у приміщенні з нормальною температурою повітря. Особи похилого і старечого віку, новонароджені та хворі з сенсорними порушеннями належать до груп підвищеного ризику щодо гіпотермії.

       До чинників, які сприяють переохолодженню, належать вітер, перебування в хо-

лодній воді, травми тяжкого ступеня, уживання алкоголю, виснаження тощо.

       Розрізняють первинну і вторинну гіпотермію. У першому випадку вона розвива-ється на тлі несприятливих умов зовнішнього середовища в здорових людей. Вторинна

форма переохолодження розвивається як ускладнення травми, алкогольної інтоксикації, інфаркту міокарда та інших патологічних станів.

       Через те, що перша форма трапляється частіше й вимагає певних знань у наданні

домедичної допомоги, варто розглянути це питання докладніше.

        Механізм розвитку первинної гіпотермії. Щорічно від переохолодження гинуть

тисячі людей. У чому ж причини таких жахливих результатів статистики за гіпотермії?

        Нормальний процес терморегуляції можливий тільки за умови дотримання бала-

нсу між виробленням і віддачею тепла організмом. У звичайних умовах він успішно ре-

гулює і зберігає необхідну для нормальної життєдіяльності температуру тіла. Але якщо

людина зазнає тривалої дії низької температури, то центр терморегуляції не може впоратися зі своїми функціями. Тоді тіло втрачає більше тепла, ніж може виробити, і виникає гіпотермія.

        Додатковими факторами, які посилюють втрату тепла, є: • стан голоду; • стресові ситуації і перевтома; • вплив алкоголю або наркотичних речовин; • крововтрата, у

поєднанні з травмою; • перебування в холодній воді; • підвищена вологість повітря; •

сильний вітер; • мокрий одяг; • непритомність.

        Травма, за якої втрата крові знижує температуру тіла, є фактором ризику розвитку гіпотермії. Комбінований вплив холоду та вітру (охолоджувальна дія вітру) або холоду та вологи (занурення в холодну воду) спричиняє втрату тепла шляхом конвекції та тепловіддачі. Інші фактори ризику — невідповідний одяг або спорядження, недостатність підготовки, тривалі операції та довгі періоди неактивності, такі як перебування в засідці або довге патрулювання / перебування на точціспостереження.

        Температура замерзання не обов’язково спричиняє гіпотермію. Більшість людей

вважають, що стан гіпотермії асоціюється з тривалим впливом холоду, проте цей стан

може бути спричинений перебуванням людини у вологих умовах. Навіть вологий від поту одяг може спричинити тепловіддачу, яка призводить до гіпотермії. Гіпотермія частіше трапляється в людей, які перебувають у стані сп’яніння або мають супутні захворювання, дуже молоді або дуже старі.

        Наслідки переохолодження розвиваються у формі тяжких ускладнень: • набряку

головного мозку; • набряку легенів; • гострої ниркової недостатності; • наслідків відмо-

роження, які поєднуються із загальним переохолодженням; • гнійної пневмонії.

         Ступені гіпотермії. Залежно від показника температури тіла, медики розрізняють

кілька ступенів процесу гіпотермії: • легкий; • помірний; • важкий.

         Легку гіпотермію діагностують за температури тіла +35–32 °С. На цьому рівні

захисні механізми людини від впливу холодної температури продовжують працювати.

Людина може бути блідою через максимальне звуження судин. Неконтрольоване тремтіння спрацьовує як спроба отримання тепла. Психічний стан погіршується, з різним рівнем апатії або різкою зміною настрою, часто постраждалі замкнуті або роздратовані. Мають місце сплутана свідомість, атаксія (некоординована хода) та дезорієнтація.

         Помірну гіпотермію визначають за температури тіла +32–27 °С. Захисні механі-зми вичерпані, а кров’яний тиск, частота серцевих скорочень та частота дихання змен-

шуються. Постраждалі виявлятимуть крайню дезорієнтацію в просторі та часі, а також

матимуть розширені зіниці та ригідність (обмеження або неможливість пасивного зги-

нання) м’язів. Серцевий ритм порушується та, якщо зігрівання неможливе, тіло постра-

ждалого в кінцевому підсумку охолоджується до кімнатної температури (пойкілотермія)

та помирає. Може відбуватися парадоксальне роздягання, коли людина втрачає захисні механізми, звуження судин та тремтіння. Тепла кров хлине від серця до шкіри та кінцівок, і постраждалий відчуває перегрівання та починає роздягатися.

              Запам’ятайте: втрата рефлексу тремтіння, невиразна мова та психічна

загальмованість є ознаками гіпотермії.

          Сильне тремтіння, що виникає на перших двох стадіях переохолодження, припиняється за зниження температури організму нижче від +31 °С. Це стан дає

поштовх до більш швидкого охолодження тіла. Потім розвиваються серйозні порушення в роботі головного мозку, у тому числі перестає функціонувати центр, що відповідає за терморегуляцію. Постраждалий перестає відчувати холод.

         Важку гіпотермію діагностують у разі за зниження температури тіла нижче +27 °С.

У разі важкого ступеня постраждалий має такі характерні симптоми переохолодження: згортається в клубок, намагаючись зігрітися, зіниці не реагують на світло, дихання, серцеві скорочення сповільнюються. За температури тіла нижче +23 °С, як правило, настає смерть від переохолодження й шансів урятувати постраждалого практично немає.

              Люди в стані важкої гіпотермії можуть видаватися мертвими, але їх все ж можна врятувати, якщо надати невідкладну медичну допомогу. Це випадок невідкладної медичної допомоги.

           Домедична допомога в разі гіпотермії. Домедична допомога в разі переохоло-

дження полягає в усуненні джерел втрати тепла. Дуже важливо змінити ситуацію або

умови, за яких втрачається тепло, перенісши постраждалого в тепле приміщення, знявши з нього мокрий, холодний одяг, змінивши його на сухий і теплий та напоївши гарячим солодким чаєм. Якщо такої можливості немає, то постраждалого ізолюють від холоду зверху та знизу, використовуючи сухі ізоляційні матеріали (пасивне зігрівання). Накриття тіла алюмінізованими матеріалами знижує втрату тепла. Якщо постраждалий перебуває в стані легкої гіпотермії, може адекватно реагувати на події, добре напоєний та ізольований від подальшого охолодження, його стан у безпеці. Евакуація не потрібна, якщо постраждалий у змозі сам себе зігріти.

          Надалі постраждалого треба зігріти відповідно до його стану.

          У разі помірної гіпотермії, можливість постраждалого досягти пасивного відігрі-

вання шляхом тремтіння вичерпується, тому що він втрачає усі свої захисні механізми

для зігрівання. Постраждалого треба ізолювати від дії холоду та вологи, застосувавши

зовнішнє зігрівання голови, шиї, грудей, пахв, паху та живота. Для цього використову-

ють ковдри, пляшки з теплою водою, електрогрілки, хімічні пакети та теплі вологі руш-

ники. Термозахисні ковдри допомагають постраждалому відновлювати власне тепло.

Срібляста сторона ковдри повинна прилягати до тіла людини. Можна розмістити одну

або дві людини в спальному мішку з постраждалим для шкірного контакту.

             Не давати пити рідини, якщо є хоча б найменша ознака аспірації, оцінити стан

             свідомості. У цьому випадку вводять внутрішньовенно підігрітий фізіологіч-

             ний розчин з 5 % глюкози (250–500 мл). За помірної гіпотермії потрібно

             обов’язково викликати екстрену медичну допомогу.

           У разі важкої гіпотермії постраждалий матиме зміни психічного стану, якщо він

притомний, та може відмовлятися від допомоги. Серце дуже чутливе за такої темпера-

тури, тому дуже важливо бути обережними. Необхідно уникати подальшої втрати тепла постраждалим. Зрізати та забрати мокрий одяг. Розмістити постраждалого в нагрітий спальний мішок разом із двома іншими людьми, забезпечуючи контакт шкіри з метою сприяння передачі тепла до постраждалого шляхом теплопровідності.

           Дуже важливо визначити, чи дихає постраждалий, та пропальпувати пульс, тому

що за відсутності необхідності штучного дихання може виникнути фібриляція шлуноч-

ків, тому обов’язково використати додатковий час для визначення наявності чи відсут-

ності пульсу. Рятувальник повинен вислухати постраждалого та щонайменше протягом

хвилини пропальпувати пульс, щоб визначити його стан.

          Не давати нічого через рот. Починати з підігрітої рідини внутрішньовенно ⎯ ви-

користовувати те, що є: 5-відсоткова глюкоза у фізіологічному розчині ⎯ це перший

вибір, але використовувати будь-що з наявного.

               Якщо пульс відсутній, починати штучне дихання, якщо визначена фібриляція шлуночків, дефібрилювати. Якщо постраждалий не дихає, допомогти йому дихати.

       Важка гіпотермія — це випадок невідкладної медичної допомоги, який вимагає по-

дальшого лікування тільки в стаціонарі. Тому постраждалого потрібно якнайшвидше евакуювати для надання кваліфікованої медичної допомоги.

         Зауважте, що необхідно уникати вторинного зниження температури, яке може

стати наступним етапом зниження температури тіла (на кілька градусів) після порятунку. Це може статися, коли холодна кров від кінцівок починає рухатися до органів. Це може відбутися кількома шляхами: розтирання або масаж кінцівок, дозвіл постраждалому рухатися відразу після порятунку або занурення кінцівок у теплу воду. Можливе занурення лише тулуба (центру тіла) постраждалого в теплу воду.

          Гіпотермія уповільнює всі фізіологічні функції організму. В умовах зниження те-

мператури тіла розвивається діурез ⎯ збільшення виділення сечі. Це призводить до різ-

кого зменшення об’єму крові, що циркулює. Коли постраждалого намагаються відігріти,

роблячи масаж або помістивши в гарячу ванну, то в нього може розвинутися шок і рап-

това зупинка серця через приплив крові до периферичних судин. У цей момент для серця та інших внутрішніх органів її стане катастрофічно не вистачати.

         Тому реаніматологи попереджають, що не можна: • давати постраждалому алко-

голю та кави; • поміщати його в гарячу ванну; • розтирати снігом, спиртовмісними або

масляними рідинами; • щоб не сталося вторинного охолодження і зниження внутрішньої температури, постраждалий повинен перебувати в ліжку, не роблячи ніяких фізичних зусиль. Саме тому не можна проводити ні розтирання, ні масажу кінцівок.

        Профілактика гіпотермії. Насамперед потрібно дібрати одяг, який відповідає по-

годним умовам. Якщо влітку, щоб уникнути переохолодження, досить просто одягти

светр і шкарпетки, то в холодну пору року необхідно дотримувати інших правил:

• носити багатошаровий одяг: нижній натільний шар, проміжний утеплювальний шар і

верхній шар, який є захистом від вологи і вітру;

• важливо, щоб одяг нещільно прилягав до тіла і між шарами вільно циркулювало пові-

тря; у тісному одязі є небезпека замерзнути;

• замість звичайної білизни потрібно використовувати термобілизну, яка ефективно

утримує тепло, відводячи при цьому вологу, і тим самим не допускає ні надмірного

охолодження, ні перегріву;

• у холодну пору року необхідно носити головний убір, оскільки саме через непокриту

голову втрачається більша частина тепла;

• взуття повинне бути теплим, але в той же час не спричиняти потіння ніг; тісне взуття

уповільнює кровообіг у стопах і пальцях ніг, тому швидко призведе до замерзання і

навіть відмороження; кращим варіантом для зими є взуття з натуральних матеріалів

на хутрі;

• у дощову погоду важливо, щоб одяг і взуття не промокали; тому використовувати до-

щовики і гумове взуття з внутрішнім чобітком.

         Для того щоб не змерзнути в холодну пору року, варто придбати одяг та взуття з

інноваційного матеріалу з мембраною, який спеціально створений для тривалих осінніх і зимових прогулянок на природі. Цей матеріал відводить надлишкову вологу і утримує тепло. У такому одязі буде комфортно.

 

          Черепно-мозкова травма (ЧМТ) ⎯ це стан, що виникає внаслідок травматичного ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа та зовнішніх покривів голови. ЧМТ зачіпає м’які тканини голови, кістки черепа, речовину головного мозку, нерви і судини.

               Залежно від виду пошкодження виокремлюють такі ЧМТ:

1. Закриті: без пошкодження цілісності черепної коробки.

2. Відкриті: з переломами черепа і проникненням уламків кістки в речовину мозку або без проникнення, але так, що стає видно головний мозок (такі травми часто супроводжуються зараженням і абсцесом або менінгітом).

3. Вогнищеві: найпоширеніший вид ЧМТ виявляється в ударах і струсах мозку, стис-

ненні (у тому числі й гематомою).

4. Дифузні (дифузне аксональне пошкодження мозку): найтяжчий варіант, нерідко су-

проводжується комою і має негативний прогноз (хворий може назавжди залишитися

у вегетативному стані).

          Травму голови слід підозрювати за таких обставин: падіння з висоти; стрибки

у воду; сильний удар по голові або тулубу; дорожньо-транспортні пригоди; ураження

блискавкою; ураження електричним струмом; вибух.

        Черепно-мозкові травми можуть бути легкого, середнього і тяжкого ступенів. Зале-

жно від складності, варіюють симптоми, прогноз, тривалість лікування і реабілітації по-

страждалого.

            Ознаки черепно-мозкової травми. Ознаками черепно-мозкової травми є: • рани,

синці в ділянці голови та обличчя; сонливість; • сплутаність або втрата свідомості; • си-

льний біль або відчуття тиску в голові, шиї; • поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг; • втрата рухових функцій кінцівок; • деформація в ділянці голови; • судоми; • утруднене дихання; • порушення зору; • нудота; • блювота; • стійкий головний

біль; • втрата рівноваги; • виділення крові та/або ліквору (прозора рідина) з ротової та/або носової порожнини та вуха.

           Наслідки ЧМТ. Велика частина травм голови легкого ступеня залишається неді-

агностованою, адже люди зазвичай вважають, що легкий удар головою не має жодних

наслідків.

           Проте серед наслідків ЧМТ часто трапляються:

• порушення координації рухів, ходи, дисфункція верхніх кінцівок;

• порушення сну, стомлюваність;

• безпричинне занепокоєння, апатія, дратівливість;

• порушення уваги і пам’яті, зниження розумових здібностей;

• порушення роботи органів чуття (зору, слуху, тактильної чутливості);

• медичні ускладнення: набута епілепсія, набряк або водянка головного мозку тощо.

            Домедична допомога в разі черепно-мозкової травми. Послідовність дій під час

надання домедичної допомоги постраждалим, якщо виникла підозра на травму голови

(черепно-мозкова травма) немедичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) зафіксувати шийний відділ хребта (шийний комірець, м’яка шина, фіксація руками);

3) провести огляд постраждалого, визначити, чи він притомний, чи дихає;

4) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

5) якщо в постраждалого відсутнє дихання, розпочати серцево-легеневу реанімацію;

6) якщо в постраждалого відсутні рани в ділянці голови та інші пошкодження:

      а) укрити постраждалого термопокривалом/ковдрою; б) підтримати постражда-

          лого психологічно; в) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до при-

          буття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги; г) у разі погіршення

          стану постраждалого зателефонувати до диспетчера екстреної медичної допо-

         моги, дотримувати його рекомендацій; ґ) у разі небезпеки евакуювати постражда-

          лого на довгій транспортувальній дошці;

7) якщо в постраждалого є рани на голові та інші пошкодження:

         а) накласти пов’язки на рани; б) укрити постраждалого термопокривалом/ковд-

             рою; в) підтримати постраждалого психологічно; г) забезпечити постійний на-

             гляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допо-

             моги; ґ) у разі погіршення стану постраждалого зателефонувати до диспетчера

             екстреної медичної допомоги, дотримувати його рекомендацій; д) у разі небез-

             пеки евакуювати постраждалого на довгій транспортувальній дошці.

          Лікування ЧМТ відбувається у два етапи: гострий (зняття симптомів, які супро-

воджують безпосередньо травму, у цьому разі може знадобитися хірургічне втручання)

та реабілітаційний (передбачає медикаментозне відновлення після травми і реабілітацію втрачених функцій через пошкодження мозку). В ефективності реабілітації велику роль відіграє час: реабілітаційні заходи треба починати не пізніше одного місяця після травми (залежно від ступеня ураження).

HTTPS://WWW.YOUTUBE.COM/WATCH?V=HWTG7ARQYNM

HTTPS://WWW.YOUTUBE.COM/WATCH?V=SWOSLYA-N74

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Що таке гіпотермія? 

2. Який механізм розвитку первинної гіпотермії?

3. Дайте стислу характеристику ступенів гіпотермії. 

4. Яку домедичну допомогу надають у разі гіпотермії? 

5. Яка профілактика гіпотермії? 

6. Назвіть види та ознаки черепно-мозкової травми. 

7. Яка відмінність між гіпотермією та обмороженням? 

8. Чим небезпечна черепно-мозкова травма?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.

Доброго дня, шановні учні групи №24! Продовжуємо наше навчання. 

28.04.2020 р. Група №24

Тема уроку № 29. Відновлення та забезпечення прохідності дихальних шляхів. Виведення                                     нижньої щелепи. Безпечне введення носового повітроводу.

1. Прочитати теоретичний матеріал.

       Як вам уже відомо, відновлення і забезпечення прохідності дихальних шляхів пораненого починають здійснювати в жовтій зоні та на всіх подальших етапах евакуації. Нагадаємо, що за непрохідності дихальних шляхів повітря не надходить до легень (такий стан називають асфіксією), кров не збагачується киснем. Через 5 хв насамперед починає страждати головний мозок і серцевий мʼяз. Настає зупинка серця. У звʼязку з цим, уміння відновлювати і забезпечувати прохідність дихальних шляхів є обовʼязковою навичкою для бійця в бойових умовах.

         У жовтій зоні під час першого контакту з пораненим боєць, який надає домедичну

допомогу, визначає в пораненого рівень притомності, запитавши в нього: «Як почуваєшся? Де болить?» Якщо поранений відповідає, значить, дихальні шляхи в нього прохідні.

                    Основні причини непрохідності дихальних шляхів на полі бою.

Іл. 21.1. Схема перекривання дихального горла в положенні непритомного постраждалого на спині
(а- норма, б- непрохідність дихальних шляхів через западання язика)

           1. Висока вірогідність непрохідності дихальних шляхів (іл. 21.1 а) виникає в не-

притомного пораненого, особливо якщо він лежить на спині. За цих умов під впливом сили земного тяжіння м’язи язика зміщуються назад, перекриваючи вхід у дихальне горло (іл. 21.1 б).

           2. Значна вірогідність непрохідності дихальних шляхів виникає, коли непритомний поранений перебуває в положенні, що блокує дихальні шляхи, наприклад сидячи з опущеним униз підборіддям.

           3. Перешкоджати руху повітря до легень можуть фрагменти травмованих м’яких тканин ротової порожнини і глотки.

            Кожен із цих випадків може швидко призвести до смерті, але цього можна уникнути, якщо використовувати правильну техніку відновлення і забезпечення прохідності дихальних шляхів та постійно перевіряти стан пораненого.

          Відновлення та забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів здійснюють у

тактично безпечній обстановці з використанням рукавичок після проведення контролю

масивної кровотечі.

Іл. 21.2. Туалет ротової порожнини

Іл.21.3. Забезпечення прохідності дихальних
шляхів методом закидання голови і підняття
підборіддя за умови, якщо немає підозри на
травму голови і шиї

         Якщо постраждалий лежить на спині, слід розкрити йому рот і, за наявності видимих сторонніх предметів, зубів, уламків лицьових кісток, згустків крові чи блювотних мас, слід їх якнайшвидше видалити пальцями (іл. 21.2). Цю маніпуляцію застосовують тільки щодо непритомних (щоб уникнути блювотного рефлексу) і тільки якщо видно сторонній предмет у ротовій порожнині пораненого. Слід уникати заштовхування, навіть випадкового, предмета далі в горло пораненого.

            Якщо в ротовій порожнині є стороння рідина (кров, вода), одночасно голову і тулуб необхідно повернути у правий чи лівий бік, відтягуючи вказівним пальцем кут рота вниз, що полегшує самостійне витікання сторонніх рідин з ротової порожнини.

              Для часткового закриття верхніх дихальних шляхів язиком, що запав, чи сто-

              роннім тілом характерним є шумне дихання з підсиленням звуку під час вдиху.

              За повної непрохідності дихальних шляхів, яка щойно виникла, під час кожної

              спроби зробити вдих втягуються м’язи шиї, міжребер’я і черевна стінка, однак

               дихальні шуми не прослуховуються і не відчувається рух повітря.

        Після огляду ротової порожнини і її очищення в постраждалого без підозри на травму голови відновлення прохідності дихальних шляхів здійснюють шляхом закидання голови назад і піднімання підборіддя, як зображено на іл. 21.3:

• покладіть руку на чоло пораненого і 2 пальці своєї іншої руки — знизу на нижню щелепу;

• обережно закиньте голову пораненого, одночасно піднімаючи щелепу; не тисніть на м’які тканини під нижньою щелепою;

• підніміть щелепу пораненого так, щоб нижні зуби майже торкалися верхніх.

       За цих умов язик не закриває вхід у дихальне горло, пропускаючи повітря в легені.

Підкладати під голову пораненого сторонні предмети категорично заборонено, оскільки це повністю закриє вхід у дихальні шляхи!

        Якщо є підозра на травму голови і шиї, необхідно обережно маніпулювати головою та шийним відділом хребта, забезпечити прохідність дихальних шляхів слід шляхом виведення нижньої щелепи вперед без закидання голови (іл. 21.4):

• розташуйтеся біля голови пораненого;

• розмістіть вказівний і середній пальці обох рук на кути щелепи пораненого з обох сторін;

• натисніть великими пальцями на вилиці пораненого, щоб вони слугували вам важелями;

• потягніть щелепу вперед, не закидайте та не скручуйте голову пораненого.

Іл. 21.4. Забезпечення прохідності дихальних шляхів методом виведення нижньої щелепи вперед у разі
підозри на травму голови і шиї(а- вигляд збоку, б- вигляд зверху)

     За таких умов рот не має бути закритим, бо це може завадити диханню, якщо носові

дихальні ходи пошкоджені або блоковані. Якщо потрібно, великим пальцем можна злегка притиснути нижню губу пораненого, щоб тримати його рот відкритим.

   Закидання голови назад і підняття підборіддя чи виведення нижньої щелепи вперед не тільки відновлює, але й забезпечує прохідність дихальних шляхів у поранених, які дихають. Якщо поранений лежить на животі, а голова повернута вбік, слід провести огляд ротової порожнини і видалити сторонні тіла. У такому положенні немає потреби закидати голову чи виводити нижню щелепу, оскільки язик не може запасти.

    Для тривалого підтримання прохідності дихальних шляхів може виникнути потреба застосувати носогорловий повітровід, дозволити пораненому зайняти будь-яке положення, за якого найкраще зберігається прохідність дихальних шляхів, у тому числі сидячи, або укласти пораненого в стабільне положення на боці.

           Техніка введення носогорлового повітроводу. Носогорловий повітровід — це м’яка, еластична трубка, що вставляється в ніс пораненого для забезпечення проходу повітря. Цей повітровід може бути використаним у притомних поранених, оскільки не стимулює блювотний рефлекс. Якщо є ознаки травми обличчя чи голови, носогорловий повітровід не використовують.

       Добирання для пораненого носогорлового повітроводу.

1. Виберіть повітровід, що приблизно відповідає діаметру ніздрі пораненого. Можете використати мізинець пораненого як показник (відповідає приблизно діаметру ніздрі).

2. Упевніться, що довжина трубки відповідає довжині від кінчика носа до мочки вуха.

3. Не використовуйте повітровід, якщо він не підходить за розміром.

       Введення носогорлового повітроводу.

1. Працюйте в рукавичках.

2. Оберіть найбільший діаметр повітроводу, що може бути встановлений у ніздрю пораненого без застосування сили. Виміряйте довжину трубки від кінчика носа пораненого до мочки його вуха (іл. 21.5).

Іл. 21.5. Добирання довжини повітроводу

Іл. 21.6. Змазування носоглоткового повітро-
проводу стерильним гелем

Іл. 21.7. Відкриття носового отвору
пораненого

3. Змастіть зовнішню частину трубки лубрикантом на водяній основі (іл. 21.6).

4. Тримайте голову пораненого в нейтральному положенні, Розкрийте носовий отвір пораненого, для цього натисніть на кінчик носа пораненого. Зазвичай для першої спроби використовують праву ніздрю (іл. 21.7).

5. Вставте повітровід через ніздрю, допоки фланець не розміститься рівно на ніздрі пораненого.

6. Ніколи із силою не штовхайте повітровід. Якщо ви відчуваєте опір, витягніть повітропровід і спробуйте вставити його в іншу ніздрю. Якщо не вдається ввести повітропровід у жодну ніздрю, укладіть пораненого в положення на бік й покличте старшого бойового медика.

7. Зафіксуйте повітропровід за допомогою шматочка липкої стрічки.

          Далі можна безпечніше продовжувати первинний і вторинний огляд, скільки но-

согорловий повітровід не дозволить запасти язику. Якщо постраждалого потрібно залишити (наприклад виникло повторне бойове зіткнення тощо), слід перевести пораненого в положення на бік.

         Якщо неможливо забезпечити прохідність дихальних шляхів за допомогою вище

перерахованих методів (наприклад: набряк гортані, стороннє тіло, що не видаляється, травма лицевої частини черепа), у жовтій зоні старший бойовий медик роти може виконати конікотомію — невідкладну процедуру, що забезпечує негайний доступ до дихальних шляхів через перснещитоподібну мембрану (іл. 21.9).

Іл. 21.9. Конікотомія

          Таким чином, під час заняття ви ознайомилися зі способами відновлення і забез-

печення прохідності дихальних шляхів пораненого, які можна виконати в жовтій зоні та на етапах евакуації.

https://www.youtube.com/watch?v=_7lgmRgXGLo

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Якими можуть бути причини непрохідності дихальних шляхів у пораненого?

2. Як очистити ротову порожнину від сторонніх предметів? 

3. У яких випадках забезпечують прохідність дихальних шляхів методом закидання голови назад і піднімання підборіддя, а в яких — методом виведення нижньої щелепи вперед без закидання голови?

4. Як забезпечити прохідність дихальних шляхів методом закидання голови назад і піднімання підборіддя? 

5. Як забезпечити прохідність дихальних шляхів методом виведення нижньої щелепи вперед без закидання голови? 

6. У яких випадках слід використати носогорловий повітровід?

7. Як забезпечити прохідність дихальних шляхів із застосуванням носогорлового повітроводу? 

8. Що є показанням для виконання конікотомії?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.

Доброго дня, шановні учні групи №22! Продовжуємо наше навчання. 

27.04.2020 р. Група №22

Розділ V. ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА.

https://www.youtube.com/watch?v=XYx90VhPNpw

https://www.youtube.com/watch?v=LITWzi7Mk0E

https://www.youtube.com/watch?v=hyYhqB1VTcA

https://www.youtube.com/watch?v=VD5FcDKUrL8

https://www.youtube.com/watch?v=X_cmLsb_T8o

https://www.youtube.com/watch?v=txDwtn3HOa4

https://www.youtube.com/watch?v=zwSSFL3Jt94

Доброго дня, шановні учні групи №14! Продовжуємо наше навчання. 

27.04.2020 р. Група №14

Тема уроку № 53. Техніка винесення поранених.

1. Прочитати теоретичний матеріал.

        Винесення поранених в умовах воєнного часу передбачає:

• відтягування поранених із зони обстрілу;

• винесення / перенесення поранених: а) на руках і за допомогою санітарної лямки із зони

обстрілу та в зоні укриття одним санітаром; б) винесення / перенесення поранених на руках і за допомогою санітарної лямки із зони обстрілу та в зоні укриття двома санітарами; в) винесення / перенесення поранених на санітарних ношах в зоні укриття ланкою санітарів-носіїв.

       Відтягування поранених із зони обстрілу. Військовослужбовець, який отримав

поранення, перебуваючи в зоні обстрілу (червона зона), потребує евакуації за її межі.

Масивна кровотеча, яка може виникнути через поранення, є основною причиною смерті на полі бою в перші хвилини. Тому, за її наявності, необхідно зупинити кровотечу і відтягнути пораненого за межі небезпечної зони.

■ У разі масивної кровотечі поранений гине:

– до 2 хв (рани шиї, стегна й пахвинної ділянки, плеча і пахвової ямки);

– до 1 год (рани обличчя й частини голови, передпліччя, гомілки й тулуба).

■ Основне завдання під час переміщення поранених в безпечну зону — запобігання виникненню інших постраждалих.

       Під час відтягування пораненого з небезпечної зони виникає ризик бути пораненим особі, яка надає допомогу. Зменшувати цю небезпеку можна різними шляхами.

       За можливості, поранені мають самі собі накласти турнікет (джгут) і самостійно

відповзти чи навіть відбігти з небезпечного місця.

       Якщо цієї можливості немає, основним способом захисту санітара від поранення під час зупинки масивної кровотечі та відтягування пораненого з небезпечної зони є вогнева перевага воїнів свого підрозділу.

       Необхідно мати на увазі, що сучасні військові засоби індивідуального захисту (бро-

нежилет, каска), зброя, боєприпаси, аварійне спорядження, вода, засоби зв’язку та інше

устаткування зазвичай збільшують вагу солдата на 25–30 кг.

       Відтягування пораненого здійснюють на невеликі відстані (10–20 м), одним або двома санітарами, з метою захисту від повторного ураження та проведення інших заходів

домедичної допомоги в безпечних умовах. Вибираючи спосіб відтягування, беруть до уваги захисні властивості рельєфу місцевості та конкретні умови бойової обстановки.

Для запобігання ураження супротивником, підповзаючи до пораненого, санітар не повинен підніматись вище його тіла.

       Відтягування пораненого одним санітаром. Один санітар може на собі відтягнути

пораненого, залежно від характеру поранення, у положенні на боці (іл. 57.1) або на спині

(іл. 57.2), а також із застосуванням допоміжних засобів.

Іл. 57.1. Відтягування пораненого на боці

Іл. 57.2. Відтягування пораненого на спині

Іл. 57.3. Відтягування
пораненого стоячи

Іл. 57.4. Відтягування
пораненого навприсядки

Іл. 57.5. Відтягування
пораненого за підпахові ділянки

       Більш небезпечне для санітара — відтягування пораненого однією людиною стоячи або навприсядки, утримуючи за спорядження (іл. 57.3, іл. 57.4) або за підпахвові ділянки (іл. 57.5). У цьому випадку він стає помітною мішенню для супротивника, а рух потребує великих енерговитрат, і тому його можна здійснювати на дуже обмежені відстані.

       Зазначені вище способи відтягування доступні для фізично міцного санітара. Засто-суваня допоміжних засобів (санітарна лямка, мотузка та плащ-намет) полегшують пере-

тягування завдяки зменшенню тертя між тілом і землею.

       У випадку відтягування на плащ-наметі (іл. 57.6), після перевірки надійності закріплення лямки до плащ-намета, санітар перекидає петлю через ліве або праве плече і починає повзти, тягнучи за собою постраждалого або підтягуючи після переповзання на відстань у межах довжини лямки.

       Відтягування пораненого двома санітарами за спорядження (іл. 57.7) дає можливість виконувати це швидше, але надає змогу супротивнику обстрілювати відразу двох

солдатів. Значно зручніше для рятувальників і пораненого відтягувати його на плащ-наметі (іл. 57.8) або з використанням волокуш одним санітаром (іл. 57.9, іл. 57.10).

Іл. 57.6. Відтягування пораненого
на плащ-наметі одним санітаром

Іл. 57. 7. Відтягування
пораненого двома сані-
тарами за спорядження

Іл. 57.8. Відтягування
пораненого на плащ-на-
меті двома санітарами

Іл. 57.9. Укладання на волокуші

Іл. 57.10. Відтягування пораненого
з використанням волокуш одним санітаром

        Винесення (перенесення) пораненого на руках і за допомогою санітарної лямки із зони обстрілу та в зоні укриття одним санітаром-носієм. Від своєчасності й правильності організації винесення поранених з поля бою залежить їхнє життя. Необхідно швидко винести пораненого із зони обстрілу (червоної зони) в укриття (жовту зону). Але в більшості випадків перенесення поранених здійснюють в умовах відсутності прямого вогню супротивника, їх виносять на руках та з використанням допоміжних засобів. Залежно від рельєфу місцевості, відстані та інших умов ситуації, виносять постраждалого один, два і більше санітарів-носіїв.

Іл. 57.11. Підтримування пораненого
одним санітаром

Іл. 57.12. Перенесення на спині
(метод Гауса)

       Якщо поранений притомний і може сприяти переміщенню, використовують спосіб

підтримування пораненого одним санітаром (іл. 57.11). Перенесення на спині (метод

Гауса) (іл. 57.12) можна легко і швидко застосовувати, переміщуючись із червоної зони

(обстрілу) в жовту (укриття). Захопіть зап’ясток і передпліччя пораненого солдата через

плече і нахиліться вперед, відірвавши його від землі. У разі правильного виконання ря-

тувальник може одночасно застосовувати зброю.

      Крім цього, санітар-носій може самостійно виносити поранених на руках перед собою (іл. 57.13 а), на спині (іл. 57.13 б) та плечах (іл. 57.14). Щоб винести пораненого на плечах, санітар надає йому напівсидячого положення, а сам стає на коліно і просовує голову під його праву руку, потім обхоплює тіло постраждалого і накочує його на своє праве плече. Цим способом добре переносити на малу відстань непритомного пораненого.

Іл. 57.13. Винесення пораненого одним санітаром:
а- перед собою; б- на спині

Іл. 57.14. Винесення пораненого
одним санітаром на плечах

       Один санітар може переносити постраждалого за допомогою лямки санітарної двома способами — лямки, що складена кільцем, та у вигляді «вісімки».

       Лямка складається в кільце шляхом проходження вільного кінця через пряжку, від-

повідно до зросту санітара-носія. Довжина кільця має дорівнювати відстані від кисті однієї руки до кисті другої, коли вони розведені в боки на рівні плечей і одна з них зігнута в лікті під прямим кутом (іл. 57.15).

Іл. 57.15. Лямка санітарна,
що складена кільцем

Іл. 57.16. Підготовка
пораненого до перенесення

Іл. 57.17. Перенесення
за допомогою лямки санітарної

       Постраждалого санітар кладе на здоровий бік і просовує під нього лямку так, щоб одна половина кільця була під сідницями пораненого, а інша — пройшла під пахвами, на його спині. Тоді з кожного боку пораненого створюються петлі, зброя лежить біля нього на землі, збоку має бути вільний кінець лямки (іл. 57.16). Відтак санітар стає на коліна, одягає лямку, піднімається на весь зріст і тримається трохи нахиленим уперед (іл. 57.17).

       Цей спосіб дає змогу переносити пораненого, який не може триматися за санітара; крім того, в останнього обидві руки вільні, що дає змогу нести зброю та полегшує рух. Але недоліком є значний тиск лямки на груди пораненого.

       У разі перенесення за допомогою лямки, що складена «вісімкою», вільний кінець її

просовують між брезентовою накладкою, яка пришита на лямку ближче до середини, а потім через пряжку. «Вісімка» має за довжиною дорівнювати розведеним убік рукам санітара на рівні плечей (іл. 57.18).

       Поранений тримається за плечі санітара або його поясний ремінь, а санітар під час руху може тримати його за руки (іл. 57.19).

Іл. 57.18. Лямка санітарна,
що складена "вісімкою"

Іл. 57.19. Перенесення пораненого за допомогою
лямки санітарної носильної, складеної "вісімкою"

       Винесення (перенесення) на руках і за допомогою санітарної лямки із зони обстрілу та в зоні укриття двома санітарами (ланкою санітарів-носіїв). Два санітари-носії, які працюють разом, утворюють ланку. Вони мають уміти використовувати різні способи винесення постраждалих із поля бою і обов’язково враховувати характер поранення, щоб застосувати оптимальний, який не загрожує додатковою травматизацією або повторним пораненням.

                          

                                        Винесення (перенесення) на руках двома санітарами

                                                     (ланкою санітарів-носіїв).

      

       Перенесення на спині ланкою санітарів-носіїв подібне до перенесення на спині за методом Гауса (іл. 57.20). Цей спосіб перенесення можуть застосовувати в зоні обстрілу, бо він не потребує тривалої підготовки. Удвох робити це легше, ніж одному, але, у момент обстрілу, санітари й поранений створюють дуже зручну групову мішень.

Іл. 57.20. Перенесення на спині
ланкою санітарів-носіїв

Іл. 57.21. Винесення пораненого ланкою санітарів
за плечі та ноги або "один за одним"

       Спосіб винесення пораненого за плечі та ноги або «один за одним» (іл. 57.21) не пот-

ребує часу на підготовку, і тому його доцільно застосувати в зоні обстрілу. Особливо він

зручний для використання у вузьких місцях (ходи сполучення, траншеї, підвали тощо).

       Для винесення постраждалого на руках санітари створюють сидіння за допомогою

двох, трьох або чотирьох рук. Якщо поранений непритомний або не може триматися за шиї санітарів, вони стають біля нього обличчям один до одного, кожний опускається на одне коліно (санітар з лівого боку — на ліве, з правого — на праве), підкладають під сідниці постраждалого по одній руці й міцно тримають їх одна за одну, двома іншими руками

підтримують пораненого за спину і піднімаються для руху в повний зріст.

      Можна створити «замок» з трьох рук (іл. 57.22) як сидіння, а четверта рука одного із санітарів, яка покладена на плече другого, буде опорою для спини постраждалого (іл. 57.23). Пораненого підсаджують на коліна санітарів, а потім підводять під сідниці руки.

Іл. 57.22. Підготовка сидіння ("замка")
з трьох рук для перенесення пораненого

Іл. 57.23. Винесення пораненого ланкою
санітарів-носіїв на "замку" з трьох рук

      За відносно доброго стану пораненого, коли він може трохи підвестись, сісти на руки

санітарів і триматися за шиї, застосовують для сидіння «замок» із чотирьох рук (іл. 57.24).

На руках перед собою притомного пораненого несуть на невелику відстань (іл. 57.25).

Іл. 57.24. Винесення пораненого
на "замку" з чотирьох рук

Іл. 57.25. Перенесення поране-
ного на руках перед собою

Іл. 57.26. Винесення пораненого
"боком один до одного"

            Винесення (перенесення) пораненого за допомогою лямки санітарної

двома санітарами (ланкою санітарів-носіїв)

        Використовуючи спосіб «боком один до одного» (іл. 57.26), петлі лямки просувають

через протилежні плечі санітарів-носіїв, а перехрест лямки, яка складена «вісімкою», сягає рівня їх кульшових суглобів.

Винесення пораненого на санітарних ношах у зоні укриття ланкою санітарів

        Залежно від умов, що виникли на полі бою, рельєфу місцевості, відстані для перене-

сення постраждалих, ланка може складатися з 2–4 санітарів-носіїв. На ношах пораненого

несуть ногами вперед, щоб санітар, який іде ззаду, контролював його стан, спостерігаючи за обличчям. Під час підйому вгору пораненого несуть уперед головою, щоб не опускати її нижче ніг. Якщо санітарів двоє, старший іде позаду, якщо четверо — старший у найкращій позиції для спостереження за станом пораненого (біля його правого плеча). Перед пе-

ренесенням носії опускаються на коліно, яке ближче до нош, та беруться за ручки (іл. 57.27а). За командою старшого, носії піднімають ноші (іл. 57.27б) і рухаються.

Іл. 57.27. Команда носіїв з чотирьох осіб:
а- команда готується підняти ноші; б- команда підняла ноші та починає рух

       Спосіб «на руках» подібний до способу винесення поранених на руках перед собою.

Санітари-носії підходять до притомного пораненого з протилежного від нош боку, стають на одне або на обидва коліна і підкладають руки під пораненого: один — під спину і поперек, інший — під сідниці й гомілки. Після команди «Піднімай» санітари одночасно піднімають постраждалого і за командою «Опускай» обережно кладуть на ноші (іл. 57.28).

Іл. 57.28. Спосіб укладання притомного
пораненого "на руках" двома саніта

Іл. 57.29. Спосіб укладання непритомного
пораненого " на руках" трьома санітарами

       Якщо поранений непритомний, укладання на ноші мають здійснювати 3 санітари:

перший підтримує голову і спину, другий — таз, третій — ноги (іл. 57.29).

Іл. 57.30. Спосіб укладання
пораненого "за одяг"

       Спосіб піднімання «за одяг» полягає в тому, що перший санітар береться однією рукою за поясний ремінь, а другою підтримує голову, інший санітар однією рукою міцно бере за штани вище колін, а пальці другої пропускає під гомілки (іл. 57.30). Потім виконують такі самі дії, як і, піднімаючи «на руках».

       Укладання «накочуванням» доцільно застосовувати в разі великої маси тіла пора-

неного. У такому випадку ноші ставлять до здорового боку пораненого, санітари підходять з протилежного боку і підкладають руки під його спину, поперек, сідниці та гомілки, потім обережно перекочують пораненого на ноші. Після того, як постраждалого поклали на ноші, а його зброю взяв один із санітарів, подають команду «Ланка на місце». Перший санітар стає біля ніг пораненого спиною до нього, а другий — біля голови, обличчям до нього. Наступна команда «На лямки» (лямки надягаються так, щоб петлі були по боках санітара-носія, а перехрест — на спині, на рівні лопаток). Санітари нахиляються і згинають ноги в колінах, аби надіти петлі лямок на ручки нош якнайближче до їх полотнища (іл. 57.33).

Іл. 57.33. Санітари надягають
петлі лямок на ручки нош

Іл. 57.34. Використання для
винесення лямок санітарних

Іл. 57.35. Винесення
пораненого ланкою

       За командою «Піднімай» піднімають ноші за ручки, спочатку головний кінець, і після команди «Ланко, руш» починають рух не в ногу, задля чого перший санітар починає

крокувати з правої, а другий — із лівої ноги (іл. 57.34). Для зупинки подають команди «Ланко, стій», «Ноші поставити»; санітари ставлять ноші на землю.

       Для збереження горизонтального положення нош із пораненим на крутих підйомах та спусках ланка збільшується, як правило, до 3–4 санітарів-носіїв (іл. 57.35).

       Залежно від характеру й локалізації поранення, треба створити умови для перенесення на ношах і перевезення в авто (іл. 57.36). Для перенесення постраждалого з підозрою на перелом хребта на ноші кладуть основу з твердого матеріалу (дошки тощо) (іл. 57.36.1). За черепно-мозкової травми транспортують постраждалого з припіднятим головним кінцем нош і повернутою набік головою (іл. 57.36.2). Для запобігання шоку та покращання кровопостачання мозку головний кінець нош дещо опускають униз. Якщо це неможливо, ноги піднімають угору, руки вкладають на груди (іл. 57.36.3, іл. 57.36.4).

      Пораненого в груди краще нести напівсидячи, підклавши для цього під спину речовий мішок (іл. 57.36.5). У разі поранення живота чи підозри на перелом кісток таза поранений має лежати на спині, під коліна треба покласти речовий мішок (іл. 57.36.6). Поранених у щелепну ділянку, з позивами на блювання, для запобігання потраплянню крові та блювотних мас в дихальні шляхи кладуть обличчям униз, підклавши під чоло плащнамет або зігнуту руку самого постраждалого (іл. 57.36.7). Непритомного для запобігання непрохідності ДШ повертають на бік (стабільне положення на боці) (іл. 57.36.8).

Іл. 57. 36. Положення постраждалих під час транспортування

              Положення тіла                                                                                Покази

1 — горизонтальне на спині, на щиті            підозра на перелом хребта, свідомість збережена

2 — з піднятим на 10–15° головним

кінцем і поворотом голови

                                                                          черепно-мозкова травма, блювання, притомний

3 — з піднятим на 10–15° ножним

кінцем;

4 — горизонтальне з трохи піднятими

верхніми і нижніми кінцівками

                                                                 для запобігання шоку та покращення кровопостачання

                                                                 головного мозку за масивної зовнішньої або внутріш-

                                                               ньої кровотечі (за ослаблення або відсутності пульсу на

                                                                променевих артеріях)

5 — напівсидячи                                              травми грудної клітки

6 — положення «жабки»                                 підозра на перелом кісток таза

7 — горизонтальне на животі                 у разі тяжких травм кров і слина не затікатимуть у ДШ

8 — стабільне положення на боці                   у непритомного за самостійного дихання

Іл. 57. 37. Термопокривало

Іл. 57.38. Військові медичні
ноші

Іл. 57.39. Перенесення
на плащ-наметі

       Для запобігання шоку в разі масивної зовнішньої та підозри на внутрішню кровотечу постраждалого, після укладання на ноші, необхідно вкрити ковдрою, плащ-наметом чи закутати в термопокривало (іл. 57.37), а взимку, за можливості, прикласти хімічну грілку.

      Звичайні ноші часто не придатні для перенесення поранених в окопах повного профілю та у звивистих ходах сполучення, тому що можуть застрягати на поворотах. У таких

випадках треба використовувати м’які ноші, якими оснащують медичні підрозділи ЗСУ (іл. 57.38). Тимчасово їх можна замінити плащ-наметом (іл. 57.39).

      У мирний час для винесення (перенесення) постраждалих (внаслідок ДТП, пожежі тощо) застосовують такі самі способи, як і в ситуаціях воєнного часу. Крім цього, важливо

пам’ятати, що виносячи постраждалого з автомобіля після ДТП, треба фіксувати шийний

відділ хребта, для запобігання більш небезпечної травми (іл. 57.40).

Іл. 57.40. Механізм травми
шийного відділу хребта

Послідовність дій рятувальника

під час винесення постраждалого з автомобіля:

􀂆 зігніть опущену ліву руку постраждалого під прямим кутом;

􀂆 трохи нахиліть постраждалого вперед, проведіть свою праву руку за його спиною, під його правою рукою і захопіть нею за зап’ястя його лівої руки;

􀂆 свою ліву руку проведіть під лівою рукою постраждалого і захопіть його нижню щелепу своєю кистю;

􀂆 утримуючи щелепу, притисніть голову постраждалого до свого правого надпліччя;

􀂆 витягуйте постраждалого з автомобіля, піднімаючи його своєю правою і лівою рукою та повертаючи його спиною до себе (іл. 57.41). Інша особа може підтримувати ноги

постраждалого під час перенесення. (іл. 57.42).

Іл. 57.41. Витягування з авто-
мобіля одним рятувальником

Іл. 57.42. Витягування з автомо-
біля двома рятувальниками

Іл. 57.43. Іммобілізаційний
щит

        Перенесення постраждалих бажано здійснювати на жорстких ношах — довгій тра-

нспортувальній дошці або іммобілізаційному щиті, на яких знерухомлена будь-яка тра-

вмована частина тіла (іл. 57.43).

https://www.youtube.com/watch?v=1CkDvd0F5bw&t=593s

https://www.youtube.com/watch?v=gtZtNvE9PjY

https://www.youtube.com/watch?v=kV9oPP_mIcc&t=284s

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Які є способи винесення поранених на руках із зони обстрілу одним санітаром?

2. Якими способами виносять поранених на руках двоє санітарів із зони обстрілу?

Які небезпеки можуть виникнути при цьому?

3. У якому положенні переносять поранених з травмами різної локалізації?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.