вторник, 31 марта 2020 г.
Доброго дня, шановні учні групи №21! Продовжуємо наше навчання.
31.03.2020 р. Група №21
Тема уроку № 42. Відновлення та забезпечення прохідності дихальних шляхів. Виведення нижньої щелепи. Безпечне введення носового повітроводу.
1. Прочитати теоретичний матеріал.
Як вам уже відомо, відновлення і забезпечення прохідності дихальних шляхів пораненого починають здійснювати в жовтій зоні та на всіх подальших етапах евакуації. Нагадаємо, що за непрохідності дихальних шляхів повітря не надходить до легень (такий стан називають асфіксією), кров не збагачується киснем. Через 5 хв насамперед починає страждати головний мозок і серцевий мʼяз. Настає зупинка серця. У звʼязку з цим, уміння відновлювати і забезпечувати прохідність дихальних шляхів є обовʼязковою навичкою для бійця в бойових умовах.
У жовтій зоні під час першого контакту з пораненим боєць, який надає домедичну
допомогу, визначає в пораненого рівень притомності, запитавши в нього: «Як почуваєшся? Де болить?» Якщо поранений відповідає, значить, дихальні шляхи в нього прохідні.
Основні причини непрохідності дихальних шляхів на полі бою.
 |
| Іл. 21.1. Схема перекривання дихального горла в положенні непритомного постраждалого на спині (а- норма, б- непрохідність дихальних шляхів через западання язика) |
1. Висока вірогідність непрохідності дихальних шляхів (іл. 21.1 а) виникає в не-
притомного пораненого, особливо якщо він лежить на спині. За цих умов під впливом
сили земного тяжіння м’язи язика зміщуються назад, перекриваючи вхід у дихальне го-
рло (іл. 21.1 б).
2. Значна вірогідність непрохідності дихальних шляхів виникає, коли непритом-
ний поранений перебуває в положенні, що блокує дихальні шляхи, наприклад сидячи з
опущеним униз підборіддям.
3. Перешкоджати руху повітря до легень можуть фрагменти травмованих м’яких
тканин ротової порожнини і глотки.
Кожен із цих випадків може швидко призвести до смерті, але цього можна уник-
нути, якщо використовувати правильну техніку відновлення і забезпечення прохідності
дихальних шляхів та постійно перевіряти стан пораненого.
Відновлення та забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів здійснюють у
тактично безпечній обстановці з використанням рукавичок після проведення контролю
масивної кровотечі.
 |
| Іл. 21.2. Туалет ротової порожнини |
 |
| Іл.21.3. Забезпечення прохідності дихальних шляхів методом закидання голови і підняття підборіддя за умови, якщо немає підозри на травму голови і шиї |
Якщо постраждалий лежить на спині, слід розкрити йому рот і, за наявності види-
мих сторонніх предметів, зубів, уламків лицьових кісток, згустків крові чи блювотних
мас, слід їх якнайшвидше видалити пальцями (іл. 21.2). Цю маніпуляцію застосовують
тільки щодо непритомних (щоб уникнути блювотного рефлексу) і тільки якщо видно
сторонній предмет у ротовій порожнині пораненого. Слід уникати заштовхування, навіть випадкового, предмета далі в горло пораненого.
Якщо в ротовій порожнині є стороння рідина (кров, вода), одночасно голову і ту-
луб необхідно повернути у правий чи лівий бік, відтягуючи вказівним пальцем кут рота
вниз, що полегшує самостійне витікання сторонніх рідин з ротової порожнини.
Для часткового закриття верхніх дихальних шляхів язиком, що запав, чи сто-
роннім тілом характерним є шумне дихання з підсиленням звуку під час вдиху.
За повної непрохідності дихальних шляхів, яка щойно виникла, під час кожної
спроби зробити вдих втягуються м’язи шиї, міжребер’я і черевна стінка, однак
дихальні шуми не прослуховуються і не відчувається рух повітря.
Після огляду ротової порожнини і її очищення в постраждалого без підозри на тра-
вму голови відновлення прохідності дихальних шляхів здійснюють шляхом закидання
голови назад і піднімання підборіддя, як зображено на іл. 21.3:
• покладіть руку на чоло пораненого і 2 пальці своєї іншої руки — знизу на нижню щелепу;
• обережно закиньте голову пораненого, одночасно піднімаючи щелепу; не тисніть на
м’які тканини під нижньою щелепою;
• підніміть щелепу пораненого так, щоб нижні зуби майже торкалися верхніх.
За цих умов язик не закриває вхід у дихальне горло, пропускаючи повітря в легені.
Підкладати під голову пораненого сторонні предмети категорично заборонено, оскільки це повністю закриє вхід у дихальні шляхи!
Якщо є підозра на травму голови і шиї, необхідно обережно маніпулювати головою та шийним відділом хребта, забезпечити прохідність дихальних шляхів слід шляхом виведення нижньої щелепи вперед без закидання голови (іл. 21.4):
• розташуйтеся біля голови пораненого;
• розмістіть вказівний і середній пальці обох рук на кути щелепи пораненого з обох сторін;
• натисніть великими пальцями на вилиці пораненого, щоб вони слугували вам важелями;
• потягніть щелепу вперед, не закидайте та не скручуйте голову пораненого.
 |
| Іл. 21.4. Забезпечення прохідності дихальних шляхів методом виведення нижньої щелепи вперед у разі підозри на травму голови і шиї(а- вигляд збоку, б- вигляд зверху) |
За таких умов рот не має бути закритим, бо це може завадити диханню, якщо носові
дихальні ходи пошкоджені або блоковані. Якщо потрібно, великим пальцем можна злегка притиснути нижню губу пораненого, щоб тримати його рот відкритим.
Закидання голови назад і підняття підборіддя чи виведення нижньої щелепи вперед не тільки відновлює, але й забезпечує прохідність дихальних шляхів у поранених, які
дихають. Якщо поранений лежить на животі, а голова повернута вбік, слід провести огляд ротової порожнини і видалити сторонні тіла. У такому положенні немає потреби закидати голову чи виводити нижню щелепу, оскільки язик не може запасти.
Для тривалого підтримання прохідності дихальних шляхів може виникнути потреба застосувати носогорловий повітровід, дозволити пораненому зайняти будь-яке по-
ложення, за якого найкраще зберігається прохідність дихальних шляхів, у тому числі сидячи, або укласти пораненого в стабільне положення на боці.
Техніка введення носогорлового повітроводу. Носогорловий повітровід — це
м’яка, еластична трубка, що вставляється в ніс пораненого для забезпечення проходу повітря. Цей повітровід може бути використаним у притомних поранених, оскільки не стимулює блювотний рефлекс. Якщо є ознаки травми обличчя чи голови, носогорловий повітровід не використовують.
Добирання для пораненого носогорлового повітроводу.
1. Виберіть повітровід, що приблизно відповідає діаметру ніздрі пораненого. Можете використати мізинець пораненого як показник (відповідає приблизно діаметру ніздрі).
2. Упевніться, що довжина трубки відповідає довжині від кінчика носа до мочки вуха.
3. Не використовуйте повітровід, якщо він не підходить за розміром.
Введення носогорлового повітроводу.
1. Працюйте в рукавичках.
2. Оберіть найбільший діаметр повітроводу, що може бути встановлений у ніздрю пораненого без застосування сили. Виміряйте довжину трубки від кінчика носа пораненого до мочки його вуха (іл. 21.5).
 |
| Іл. 21.5. Добирання довжини повітроводу |
 |
| Іл. 21.6. Змазування носоглоткового повітро- проводу стерильним гелем |
 |
| Іл. 21.7. Відкриття носового отвору пораненого |
 |
| Іл. 21.8. Повітропровід вставлений, і його край прилягає до ніздрі |
3. Змастіть зовнішню частину трубки лубрикантом на водяній основі (іл. 21.6).
4. Тримайте голову пораненого в нейтральному положенні, Розкрийте носовий отвір пораненого, для цього натисніть на кінчик носа пораненого. Зазвичай для першої спроби використовують праву ніздрю (іл. 21.7).
5. Вставте повітровід через ніздрю, допоки фланець не розміститься рівно на ніздрі по-
раненого (іл. 21.8).
6. Ніколи із силою не штовхайте повітровід. Якщо ви відчуваєте опір, витягніть повітро-
провід і спробуйте вставити його в іншу ніздрю. Якщо не вдається ввести повітропро-
від у жодну ніздрю, укладіть пораненого в положення на бік й покличте старшого бо-
йового медика.
7. Зафіксуйте повітропровід за допомогою шматочка липкої стрічки.
Далі можна безпечніше продовжувати первинний і вторинний огляд, скільки но-
согорловий повітровід не дозволить запасти язику. Якщо постраждалого потрібно зали-
шити (наприклад виникло повторне бойове зіткнення тощо), слід перевести пораненого в положення на бік.
Якщо неможливо забезпечити прохідність дихальних шляхів за допомогою вище
перерахованих методів (наприклад: набряк гортані, стороннє тіло, що не видаляється,
травма лицевої частини черепа), у жовтій зоні старший бойовий медик роти може вико-
нати конікотомію — невідкладну процедуру, що забезпечує негайний доступ до дихаль-
них шляхів через перснещитоподібну мембрану (іл. 21.9).
 |
| Іл. 21.9. Конікотомія |
Таким чином, під час заняття ви ознайомилися зі способами відновлення і забез-
печення прохідності дихальних шляхів пораненого, які можна виконати в жовтій зоні та
на етапах евакуації.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Якими можуть бути причини непрохідності дихальних шляхів у пораненого?
2. Як очистити ротову порожнину від сторонніх предметів?
3. У яких випадках забезпечують прохідність дихальних шляхів методом закидання голови назад і піднімання підборіддя, а в яких — методом виведення нижньої щелепи вперед
без закидання голови?
4. Як забезпечити прохідність дихальних шляхів методом закидання голови назад і піднімання підборіддя?
5. Як забезпечити прохідність дихальних шляхів методом виведення нижньої щелепи вперед без закидання голови?
6. У яких випадках слід використати носогорловий повітровід?
7. Як забезпечити прохідність дихальних шляхів із застосуванням носогорлового
повітроводу?
8. Що є показанням для виконання конікотомії?
2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.
Доброго дня, шановні учні групи №11! Продовжуємо наше навчання.
31.03.2020 р. Група №11
Тема уроку № 26. Ознайомлення з національними бойовими мистецтвами(Хортинг).
1. Прочитати теоретичний матеріал.
Хортинг. Хортинг — спортивний напрям змішаних єдиноборств, де дозволені всі
прийоми; повноконтактна версія змішаних бойових мистецтв, набір навичок для пере-
моги над супротивником у змагальному двобої.
Проте справжнє розуміння цього бойового мистецтва значно ширше, і навички ве-
дення бою є лише малою прикладною частиною. Хортинг - це спосіб життя, особливий
погляд на дійсність, завдання якого — виховання людини духовної.
Ідея виникнення Хортингу як комплексної системи самовдосконалення особис-
тості, заснованої на фізичному, морально-етичному та духовному вихованні, пов’язана з відродженням давніх народних традицій, що передавалися з покоління в покоління.
Відомо, що польська, литовська й українська шляхта, а згодом і московське дворян-
ство часто віддавали синів на Запорозьку Січ: вважали, що тільки там, у середовищі відважних воїнів, можна отримати спеціальну підготовку й загартувати дух.
Саме Січ була місцем народження козацької доблесті і військового духу того часу, оплотом багатотисячної армії воїнів, яка встановила для себе правила найвищої
дисципліни в перервах між походами і самопожертви в поході. Хортиця була притулком воїнів, де постійно вдосконалювалося бойове мистецтво як у завойовницьких цілях, так і з метою захисту рідного краю. Турніри між найсильнішими воїнами, представниками козацьких куренів та рукопашні сутички проводилися практично пос-
тійно і з різних приводів: для визначення керівників куренів і сотень, на гуляннях і святах, з метою помирити посварених козаків або навіть групи козаків, двобої в живому колі з козаків — «хорті» проводилися не тільки на центральному майдані Січі, а й у будь-якому іншому місці, і під час походів, і під час відпочинку для того, щоб не втрачати і підтримувати реальний бойовий навик на випадок смертельної сутички. У козацький хорт (відкрите коло з козаків) виходили учасники двобоїв без зброї, знімаючи її заздалегідь і віддаючи товаришам по куреню. У таких двобоях дозволялося обмотувати руки ганчір’ям, але наглядовий стежив за тим, щоб у ганчірку не замоту-
вали каміння, у штанах не було прихованої зброї, і учасники двобою були тверезі. Порушення правил карали відстороненням права голосу на козацьких нарадах.
Ідея відродження оздоровчих, бойових, культурних, військово-патріотичних тради-
цій Запорозької Січі у формі сучасного Хортингу як комплексної системи самовдоско-
налення особистості, заснованої на фізичному, морально-етичному та духовному вихо-
ванні пов’язана з відродженням давніх народних традицій. З історії відомо, що серед вільних козаків Січі, які разом брали участь у походах, були представники близько 40 різних національностей. Закон діяв для всіх один — жити по честі, піклуватися про своє здоров’я та дотримувати військової традиції.
У проведенні ігрищ і двобоїв головне було — дотримання простих правил: не куса-
тися, не лізти в штани (це значить не хапати за пах), не виколювати очі, не виламувати
пальці, не замотувати камені в ганчір’я, яким мотали руки, і не бити суперника головою
об землю. Усе інше тими первинними правилами було дозволено.
Життя змушувало козацьке керівництво дисциплінувати козаків, виживати колек-
тивно, підтримуючи боєготовність воїнів. Навіть сучасні бої без правил не зрівнялися б
з тими двобоями, які проводили кошові отамани на Січі. Крім рукопашних сутичок, про-
водили постійні тренінги з холодною зброєю, основні з яких були козацька шабля, ніж і
палиця (до 150 см). З історичних джерел відомо, що на Хортиці козаки вдосконалювали навички володіння сокирою, булавами, списами і сталевими прутами. Стрільба з пістоля в козаків також була важливим елементом підготовки.
Поєднання культу фізичної досконалості і високої моралі та духовності створило
справжніх лицарів, еліту й гордість українського народу. Його фізична культура, розви-
ваючись на власній національній основі, не мала замкнутого й обмеженого характеру.
Водночас, вбираючи в себе найкращі зразки європейської культури, фізична культура
українців за своїм соціальним значенням та спрямованістю ґрунтувалася передусім на
звичаях і традиціях свого народу.
Система підготовки, виховання характеру в жорстоких рукопашних двобоях, у яких
дозволялася вся можлива техніка самооборони, удосконалення майстерності та надбання змагального духу запорозьких козаків лягли в основу Хортингу, який визнаний в Україні національним видом спорту.
 |
| Іл. 38.5. Сучасний Хортинг |
Сучасний український Хортинг — універсальна система змішаного єдиноборства,
яка втілила найбільш ефективні та дієві прийоми спортивних і прикладних єдиноборств та бойових мистецтв (іл. 38.5). Виховна і філософська основа Хортингу — здоровий спортивний дух людини та славні традиції козаків Запорозької Січі.
Розвиток Хортингу має на меті спортивне виховання сильного й здорового суспіль-
ства на основі традиційних духовних цінностей українського народу.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Чому Хортигн можна віднести до сучасного виду змішаних єдиноборств?
2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.
понедельник, 30 марта 2020 г.
Доброго дня, шановні учні групи №14! Продовжуємо наше навчання.
31.03.2020 р. Група №14
Тема уроку № 52. Техніка застосування прямого тиску на рану.
1. Прочитати теоретичний матеріал.
Щоб урятувати життя людини, у якої масивна кровотеча, треба якнайшвидше зу-
пинити крововтрату. Медичну допомогу надають пацієнтам з масивною кровотечею не-
гайно після отримання травми. Усунувши небезпеки, які виникають на місці події, необ-
хідно застосувати прямий тиск на рану як першочерговий метод зупинки кровотечі. Для
цього використовують не лише медичні засоби, але й підручні.
 |
| Іл. 52.1. Схема, що ілюструє інформацію про час, наявний у рятівника для допомоги постраждалому (залежно від пораненої частини тіла) |
■ Оглядаючи пораненого, важливо звернути увагу не на визначення типу
кровотечі, а на методах її зупинки. У разі виявлення масивної кровотечі дійте
швидко, відповідно до визначеного алгоритму, бо найближчі кілька хвилин життя
пораненого в небезпеці (іл. 52.1).
 |
| Іл. 52.2. Визначення небезпеки |
Алгоритм надання домедичної допомоги під
час масивних кровотеч. Оцініть ситуацію і переко-
найтеся у власній безпеці (іл. 52.2, 52.3). Адже, якщо вас буде травмовано, ви не допоможете пораненому.
Телефонуйте за номером «101» за наявності небе-
зпеки природного або техногенного походження.
Телефонуйте за номером «102», якщо є загроза
кримінальної небезпеки.
 |
| Іл. 52.3. Ознаки небезпечної зони в разі надзвичайної ситуації |
■ Обов’язково одягніть латексні рукавички (за їхньої відсутності — використовуйте
звичайні поліетиленові пакети) і захисні окуляри та марлеву пов’язку.
Ці засоби допоможуть попередити потрапляння крові на дрібні ушкодження шкіри
рук та слизову оболонки ока; захистять вас від патогенних мікроорганізмів, що пере-
даються через кров.
Одразу після надання домедичної допомоги добре помийте руки з милом, навіть
якщо ви вдягали рукавички; якщо на слизову ока потрапила кров, необхідно промити
його теплою чистою водою та звернутися за консультацією до лікаря.
За офіційними даними, кожен сотий мешканець України заражений збуд-
ником хвороби, який передається через кров: вірусний гепатит, СНІД тощо.
Під час надання домедичної допомоги подбайте про особисту безпеку.
■ Розпочніть надання допомоги тоді, коли вам нічого не загрожує. Якщо ваша безпека під загрозою, то дійте згідно з алгоритмом (іл. 52.4) і рекомендаціями.
 |
| Іл. 52.4. Дії під час небезпеки |
■ Покиньте небезпечне місце, знайдіть укриття і за можливості перемістіть пораненого.
■ Висловлюйте поради на відстані.
■ Щоб перевірити, чи притомний поранений, запитайте про те, що потребує відповіді.
■ Якщо людина відповідає, то порадьте йому самотужки зупинити кровотечу: накласти
джгута чи здійснити прямий тиск на рану.
■ Запропонуйте йому (якщо це можливо) переміститись у безпечне місце та продов-
жити надавати самодопомогу.
■ Зателефонуйте до служби порятунку («101») або за єдиним безкоштовним телефон-
ним номером виклику екстрених служб «112».
■ Підтримуйте контакт з пацієнтом до прибуття бригади швидкої допомоги;
У випадку, коли місце події безпечне, дійте за алгоритмом ABC.
A (Alert) — Тривога покличте на допомогу; зателефонуйте «103» або «112» до
екстреної (швидкої) медичної допомоги (або попросіть когось зробити це); служба забезпечить виїзд бригади на місце події і, за потреби, наряду поліції;
B (Bleeding) — Кровотеча забезпечте доступ до рани, знайдіть джерело крово-
течі. Зніміть (послабте) одяг, розріжте його ножицями або ножем (іл. 52.8); рану оголіть,
щоб можна було повністю її побачити і виявити поранення, які не були помічені відразу.
 |
| Іл. 52.8. Розрізання одягу ножицями |
 |
| Іл. 52.9. Фіксація стороннього тіла в рані |
Не намагайтеся повністю очистити рану. Одяг або інші предмети, які
прилипли або застрягли в рані, мають там залишатися, щоб уникнути збіль-
шення кровотечі.
Якщо в рані застрягло стороннє тіло, не виймайте його. Перев’яжіть місце по-
ранення навколо нього і обв’яжіть його ватно-марлевою пов’язкою. Поверх рани, для
стабілізації, можна накласти фіксуючу пов’язку (іл. 52.9).
Є чимало способів зупинки кровотечі, але вони мають спільну особливість — сти-
скання кровоносних судин зупиняє кровотечу.
C (Compress) — Притисни: застосуйте прямий тиск на рану для зупинки кровотечі.
Якщо у вас немає медичних засобів, то закрийте рану будь-якою чистою тканиною
(наприклад сорочкою) і накрийте рану, що є джерелом кровотечі (іл. 52.10); якщо під
руками є марлеві серветки або бинт — використовуйте їх.
Притисніть тканину до рани і натискайте з максимальною силою (іл. 52.11).
Це допоможе стиснути ушкоджені кровоносні судини, надасть можливість крові
згорнутися, виграти час для підготовки інших кровозупинних засобів (засоби для тампонування, джгут, турнікет) і забезпечить час для обміркування подальших дій. Чиніть тиск протягом не менше 3 хв.
 |
| Іл. 52.10. Накрити рану кінцівки чистою тканиною |
 |
| Іл. 52.11. Притисніть обома руками тканину до рани кінцівки |
Якщо, унаслідок прямого тиску на рану, кровотеча зупинилася або незначна, накла-
діть компресійну пов’язку (іл. 52.12).
Якщо кровотеча триває, а рана велика й глибока, спробуйте затампонувати — «за-
повнити» рану тканиною, бинтом або (якщо кровотеча внаслідок тампонування зупини-
лась чи незначна) накладіть компресійну пов’язку або утримуйте тиск на рану до при-
буття допомоги (іл. 52.13). Норматив прибуття машини екстреної (швидкої) медичної
допомоги: у місті — 10 хв; за межами міста — 20 хв.
 |
| Іл. 52.12. Компресійна пов'язка |
 |
| Іл. 52.13. Тампонування рани |
 |
| Іл. 52.14. Прямий тиск на рану пальцями з підняттям кінцівки: а- малюнок-схема; б- фото |
 |
| Іл.52.15. Самостійне прове- дення прямого тиску на рану |
Можливий інший варіант здійснення прямого тиску на рану. Для цього необхідно,
якщо можливо, надати травмованій кінцівці такого положення, за якого вам буде зручно максимально натиснути на рану пальцями або долонею, причому краще це зробити через стерильну марлю або шматок чистої тканини (іл. 52.14 а, 52.14 б).
Якщо поранений притомний, ви можете запропонувати йому самотужки здійснити
прямий тиск на рану, якщо його стан дає змогу це зробити (іл. 52.15). Якщо через певний час кровотеча припиниться або значно зменшиться, накладіть компресійну пов’язку.
Прямий тиск на рану застосовують і в разі поранень шиї (іл. 52.16). Після накла-
дення чистої серветки на рану її притискають однією рукою рятувальника. Надалі можна здійснювати тиск на рану, використовуючи джгут, перекинутий через протилежне плече (іл. 52.17), або наклавши пов’язку через підпахвову ділянку (іл. 52.18).
 |
| Іл. 52.16. Прямий тиск на рану шиї однією рукою |
 |
| Іл. 52.17. Прямий тиск на рану шиї за допомогою джгута, перекинутого через протилежне плече |
 |
| Іл. 52.18. Рятувальник виконує прямий тиск на рану, наклавши пов'язку через підпахвову ділянку |
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Які небезпеки можуть загрожувати життю особи, яка планує надати домедичну
допомогу постраждалому?
2. Як діяти особі, яка планує надати домедичну допомогу постраждалому, у випа-
дку виявлення небезпеки для її життя?
3. Якими є правила особистої безпеки під час надання домедичної допомоги по-
страждалому із кровотечею?
4. Який алгоритм домедичної допомоги постраждалому з масивною кровотечею?
5. Як здійснити доступ до рани за масивної кровотечі й у чому полягає її обробка?
6. Яка послідовність надання домедичної допомоги постраждалому з масивною
кровотечею в разі поранення кінцівки, якщо місце події безпечне.
7. Яка послідовність надання домедичної допомоги постраждалому з масивною
кровотечею в разі поранення шиї?
2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.
воскресенье, 29 марта 2020 г.
Доброго дня, шановні учні групи № 32. Розпочинаємо наше навчання.
30.03.2020 р. Група №32
Розділ IV. ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА.
У зв'язку із карантином, наші навчально-польові збори будуть проходити дистанційно. Я розумію, що вам би хотілося побігати на свіжому повітрі, відпрацювати вправи, виконати нормативи, але ви повинні поставитися до цього із розумінням, що ми зробити цього не зможемо, тому, виходячи із ситуації, я надам вам посилання на цікаві відеоматеріали, які ви зможете переглянути на моєму блозі. В майбутньому ця інформація стане вам в нагоді, так як ви будете проходити свою службу в лавах ЗСУ або в інших військових формуваннях. Щоб я зміг вас оцінити, я надам вам тестові завдання, які надішлю на ваші електронні адреси. Для цього надішліть мені повідомлення, вказавши своє прізвище на мою електронну адресу: kubrakruslan19@gmail.com. Дякую за співпрацю! Всім міцного здоров'я, гарного настрою та добрих результатів! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
вторник, 24 марта 2020 г.
Доброго дня, шановні учні групи №23! Продовжуємо наше навчання.
25.03.2020 р. Група №23
Тема уроку № 37. Надання допомоги на етапі під вогнем (CUF, Care Under Fire). План дій
на етапі під вогнем. Техніка винесення пораненого з небезпечної зони.
1. Прочитати теоретичний матеріал.
У червоній зоні й поранений боєць, і боєць, який може надати домедичну
допомогу, перебувають під прямим вогнем супротивника, що створює безпосередню загрозу для їх життя і значно обмежує можливості надання домедичної допомоги. За цих умов на перший план виступає пригнічення вогневої активності супротивника. Це насамперед мінімізує вірогідність поранення та загибелі бійців підрозділу, який веде бій, і створює безпечні умови для надання домедичної допомоги пораненому. Останнє
може виявитися більш істотним для виживання пораненого.
Отже, завдання бійців підрозділу під час надання домедичної допомоги в порядку
взаємодопомоги на етапі під вогнем — подолати вогонь супротивника.
Коли раптово розпочався бій, здоровий солдат завжди падає головою вперед, від-
повзає вбік і, як правило, шукає укриття, відкриває вогонь у відповідь. Водночас поранений падає в невизначеному положенні (інколи навзнак), кидає зброю, не відповзає і не перебігає. Ці спостереження дають змогу запідозрити появу пораненого. Однак надавати йому домедичну допомогу можна в тому разі, якщо це не становить ризику для виконання бойового завдання.
У реальних умовах з моменту початку обстрілу надання домедичної допомоги на
полі бою припиняється або вкрай обмежене.
Дії бійця щодо пораненого в умовах обстрілу противником:
1. Якщо внаслідок обстрілу поранено бійця, інші бійці, які можуть прийти на до-
помогу, повинні переміститися в укриття і відкрити вогонь у відповідь.
У жодному разі не можна наближатися до пораненого на відкритій місцевості
під вогнем супротивника.
2. За можливості, необхідно встановити голосовий та/або візуальний контакт з по-
раненим, дізнатися про місце поранення та можливість пересування.
Якщо поранений не має масивної кровотечі і може пересуватися, голосно наказати
переміститися в укриття і вести вогонь у відповідь. Якщо поранений має ознаки масивної кровотечі з кінцівки і не може пересуватися, голосно наказати накласти самостійно собі джгут і не ворушитися («прикинутися загиблим»). Якщо поранений має ознаки масивної кровотечі з кінцівки і може пересуватися, голосно наказати переміститися в укриття, накласти собі джгут і, за можливості, продовжувати вести бойові дії.
В усіх зазначених ситуаціях для підтримки дій пораненого його необхідно при-крити вогнем у відповідь, щоб захистити від нових ушкоджень.
3. Усі відомості про пораненого, з яким вступили у контакт (місце поранення, на-
явність масивної кровотечі, можливість пересуватися), а також інформація про поране-
ного, з яким немає контакту, необхідно передати командиру підрозділу і спільно з ним
обговорити план рятувальних дій.
Рятувальна операція не має призвести до збільшення кількості жертв: це загрожує
боєздатності, зменшує шанси виконання бойового завдання й виживання пораненого.
Якщо під час голосового й візуального контактів поранений не подає ознак життя
(не рухається, не говорить, не плаче, не стогне, не рухає кінцівками), до закінчення вогневого контакту йому допомога не надається.
4. Наближення до пораненого, у тому числі для витягання його з транспорту чи
будівлі, які горять, гасіння одягу та переміщення в укриття, дозволено лише за наказом
командира.
Рішення щодо наближення до пораненого в ситуації прямого вогневого контакту
з противником приймають на основі:
– можливості мінімізувати для себе ризик шляхом огляду території на наявність
потенційних небезпек: вогневі точки противника, вибухові пристрої, стійкість конструкцій будівель тощо;
– наявності оптимального шляху доступу до пораненого і маршруту евакуації з
урахуванням рельєфу місцевості, дерев, будівель та інших природних та штучних укриттів, які знизять ризик бути поміченим супротивником та захистять від обстрілу.
Попередньо складають план маршруту до пораненого та наступної евакуації до
того, як увійти в зону вогневого впливу супротивника. За командою забезпечують вог-
неве прикриття та задимлення території з метою успішного наближення до пораненого
та його евакуації в укриття.
Після наближення до пораненого:
а) необхідно дбати про власну безпеку, підповзати до пораненого з протилежного від супротивника боку, не підіймати свою голову вище тіла пораненого, який лежить на землі;
б) не можна знімати з пораненого засоби захисту (шолом, бронежилет), оскільки це створює додатковий ризик бути ураженим вогнем супротивника;
в) зʼясувати, чи поранений притомний: запитати гучним, але спокійним голосом: «Ти в
порядку? Де болить?» Акуратно струсити або поплескати пораненого по плечу. Якщо
поранений реагує, то він притомний і підкаже місце ураження, що згодом можна ви-
користати, надаючи допомогу;
г) якщо масивна кровотеча з кінцівок або кінцівку ампутовано (незалежно, чи кровотеча
продовжується, чи ні), негайно слід накласти джгут, узятий у пораненого, максима-
льно високо на руці або нозі.
Не можна витрачати час, намагаючись використовувати інші методи для зупинки
кровотечі, такі як тампонування рани чи накладання компресійної пов’язки. Як тільки
пораненого евакуюють у безпечне місце, за необхідності, можна буде застосувати інші
методи зупинки кровотечі.
На цій стадії рекомендації ТССС (Tactical Combat Casualty Care) радять не приді-
ляти увагу забезпеченню прохідності дихальних шляхів, оскільки головне завдання по-
лягає в швидкому переміщенні пораненого в укриття.
Якщо тактична обстановка дозволяє швидке переміщення непритомного поране-
ного в укриття, слід повернути його на живіт, оскільки протягом 5–10 хв він може зади-
хнутися від западання язика та/або захлинутися блювотними масами.
д) за командою перемістити пораненого в укриття (жовту зону).
Якщо поранений непритомний, його евакуюють в укриття, за можливості, узявши
зброю і боєкомплект пораненого. Якщо поранений притомний, його слід негайно роззброїти, заспокоїти і разом з ним, його зброєю і боєкомплектом переміститися в жовту зону. Під час переміщення треба намагатися не допустити повторного ураження пораненого.
Якщо тактична обстановка змінюється, не потрібно наражати себе і пораненого на небезпеку, надаючи допомогу! Транспортувати пораненого із сектора обстрілу слід тільки в тому разі, коли дозволяє тактична ситуація.
Отже, у червоній зоні під вогнем противника обсяг домедичної допомоги обме-
жений. Вона переважно передбачає дві основні дії: використання джгута для зупинки
кровотечі з ран кінцівок; якнайшвидше переміщення пораненого в безпечне місце.
В окремих випадках поранених виймають з палаючих транспортних засобів, з-під
завалів, гасять палаючий одяг.
Слід памʼятати, що під вогнем зупиняють тільки загрозливу для життя кровотечу.
Рекомендації з тактичної допомоги пораненим в умовах бойових дій для всіх вій-
ськовослужбовців (ТССС) від 28. 08. 2017 виокремлюють такий план дій для етапу
«Допомога під вогнем»:
1. Відкрийте вогонь у відповідь та знайдіть укриття.
2. Накажіть пораненому продовжити (або очікуйте від нього) виконання бойового за-
вдання, якщо це можливо.
3. Накажіть пораненому рухатись в укриття і надати собі допомогу, якщо це можливо.
4. Намагайтесь уникнути значних додаткових травм у пораненого.
5. Витягніть пораненого з автомобіля чи будівлі, які горять, та перемістіть у відносно
безпечне місце. Після цього зробіть усе можливе, щоб припинити горіння на пораненому.
6. Зупиніть загрозливу для життя зовнішню кровотечу, якщо це тактично можливо. Для
цього потрібно:
– наказати пораненому самостійно зупинити кровотечу, якщо це можливо;
– застосувати рекомендовані Комітетом TCCC турнікети для кінцівок з метою зупинки
кровотечі в місцях, які анатомічно доступні для їх використання;
– накласти турнікет для кінцівок поверх одягу чітко проксимально від місця кровотечі. Якщо місце загрозливої для життя кровотечі не очевидне, розмістити турнікет «високо та щільно» (якомога ближче до серця) на пошкодженій кінцівці та перемістити пораненого в укриття.
7. Забезпечення прохідності дихальних шляхів у пораненого краще відкладіть до етапу
«Допомога в тактичних умовах».
Техніка винесення пораненого з небезпечної зони
Винесення пораненого з небезпечної зони необхідне для уникнення повторного ураження та безпечного надання медичної допомоги.
Винесення пораненого із зони обстрілу (із зони «під вогнем», червоної зони)
представниками штатних і позаштатних посад медичної служби підрозділів передбачає:
• відтягування пораненого із зони обстрілу: а) бойовим медиком взводу (одним
стрільцем-санітаром); б) двома стрільцями-санітарами;
• винесення пораненого із зони обстрілу: а) одним стрільцем-санітаром; б) двома
стрільцями-санітарами; в) на санітарних ношах ланкою санітарів-носіїв.
Ці заходи здійснюють під вогневим прикриттям; із застосуванням засобів маску-
вання, особистої безпеки; з використанням захисних властивостей будівель, рельєфу місцевості та конкретних умов бойової обстановки.
Відтягування поранених із зони обстрілу. Військовослужбовець, який отримав
поранення, перебуваючи в зоні обстрілу («під вогнем», червона зона), потребує евакуації за її межі. Масивна кровотеча, яка може виникнути через поранення, є основною причиною смерті на полі бою в перші хвилини. Тому, за її наявності, необхідно зупинити кровотечу накладанням турнікета (джгута) і відтягнути пораненого на невелику віддаль (10–20 м), за межі небезпечної зони з метою захисту від повторного ураження та проведення інших заходів домедичної допомоги в безпечних умовах.
Пріоритет під час евакуації пораненого із зони обстрілу — особиста безпека
санітара.
Під час відтягування пораненого з небезпечної зони виникає ризик бути поране-
ною особі, яка надає допомогу. Зменшувати небезпеку можна по-різному. За можливості, поранені мають самі собі накласти турнікет (джгут) і самостійно відповзти чи навіть відбігти з небезпечного місця. Якщо це неможливо, основним способом захисту бойового медика взводу (стрільця-санітара) від поранення під час зупинки масивної кровотечі та відтягування пораненого з небезпечної зони є вогнева перевага воїнів свого підрозділу.
Підповзаючи до пораненого (якщо можливо — з боку голови), важливо не підні-
матися вище його тіла, таким чином захищаючи себе від ураження супротивником. По-
трібно попередити постраждалого про своє наближення, щоб він не відкрив вогонь у ваш бік. Важливо пам’ятати, що поведінка пораненого може бути непрогнозованою, і для запобігання цьому необхідна дружня підтримка, використання подібних до цієї фрази: «Друже, я біля тебе, зараз допоможу».
Необхідно мати на увазі, що сучасні військові засоби індивідуального захисту
(бронежилет, каска), зброя, боєприпаси, аварійне спорядження, вода, засоби зв’язку та
інше устаткування зазвичай збільшують масу солдата на 25–30 кг. Вибираючи спосіб
відтягування, беруть до уваги захисні властивості будівель, рельєфу місцевості та конкретні умови бойової обстановки.
 |
| Іл.16.1. Відтягування пораненого на боці |
 |
| Іл. 16.2. Відтягування пораненого на спині |
Відтягування пораненого бойовим медиком взводу (стрільцем-санітаром). За-
лежно від характеру поранення, він може відтягнути на собі пораненого у положенні на
боці (іл. 16.1), на спині (іл. 16.2), а також із застосуванням елементів спорядження та
обмундирування.
Так, поранених у голову, верхні кінцівки, грудну клітку та живіт краще відтягувати на
боці, а в разі поранень хребта, задньої поверхні тіла та нижніх кінцівок — на спині. Для відтягування на боці бойовий медик лягає на бік позаду пораненого, потім кладе його голову собі на груди, а тіло — ривком закидає на підтягнуту й зігнуту в коліні ногу. Постраждалий може лежати під час відтягування обличчям донизу, на боці або на спині (залежно від характеру ушкодження). Вільною рукою бойовий медик тримає пораненого, а другою рукою та вільною ногою відштовхується від землі й повзе боком, зброю (свою й ураженого) утримує на передпліччі руки, що лежить на землі.
Для відтягування на спині бойовий медик взводу повинен покласти пораненого на
здоровий бік і лягти своєю спиною впритул до його грудей, потім обережно підвести свою ногу, що лежить на землі й трохи зігнута в коліні, під ноги постраждалого. Якщо санітар лежить на правому боці, то правою рукою він бере ліву руку пораненого, а лівою — за штани зі сторони спини в ділянці сідниць. Якщо він лежить на лівому боці, тоді лівою рукою бере праву руку постраждалого, а свою праву руку заводить за спину пораненого і бере за штани в ділянці сідниць. Потім сильним, але не різким рухом бойовий медик, утримуючи пораненого біля своєї спини, перевертається на живіт, ноги ураженого мають опинитися між його ногами. Рухається бойовий медик, відштовхуючись від землі тільки однією ногою, поки не втомиться, після чого відштовхується іншою ногою. Це дає можливість уникнути розкачування і звалювання пораненого зі спини під час руху. Зброю свою і постраждалого бойовий медик утримує на передпліччі вільної руки.
 |
| Іл. 16.4. Відтягування пораненого за лямку бронижилета з вогневою відповіддю (а, б, в, г) |
Небезпечніше для бойового медика — самому відтягувати пораненого стоячи або
навприсядки, утримуючи за спорядження (ззаду — за евакуаційну петлю (іл. 16.3), або
збоку — за лямку бронежилета (іл. 16.4 а, б, в, г)), за підпахвові ділянки або за передпліччя. У цьому випадку він стає помітною мішенню для супротивника, а рух потребує великих енерговитрат, і тому його можна здійснювати на обмежені відстані. Якщо є загроза, бойовий медик може відстрілюватися, прикриваючись тілом і аму-
ніцією постраждалого. Зазначені вище способи відтягування доступні для фізично міц-
ного солдата. Застосування допоміжних засобів (санітарна лямка, мотузка, м’які ноші,
плащ-намет, волокуші) полегшує відтягування завдяки зменшенню сили тертя між тілом і землею.
Перед початком відтягування на м’яких ношах (плащ-наметі) (іл. 16.7) треба зро-
бити на лямці (мотузці) петлю, яку накидатимуть на плече бойового медика, а вільний кінець прив’язати до двох ручок м’яких нош або одного з кутів плащ-намету (для надійності — краще простим морським вузлом).
 |
| Іл. 16.7. Відтягування пораненого на м'яких ношах одним санітаром |
 |
| Іл. 16.8. Відтягування пораненого з вико ристанням м'яких нош як волокуш одним санітаром |
Потім бойовий медик обережно, тримаючи за одяг, повертає пораненого спиною
на м’які ноші або плащ-намет, розправляє згорнуту частину плащ-намету та зав’язує над ним вузлом два вільних бокових кути. Після перевірки надійності закріплення лямки до плащ-намету бойовий медик перекидає її петлю через ліве або праве плече й починає повзти, тягнучи за собою постраждалого або підтягуючи його після переповзання на відстань довжини лямки. Зброю свою і постраждалого бойовий медик утримує на передпліччі правої чи лівої руки. У разі використання м’яких нош як волокуш пораненого вкладають на них і відтягують у безпечну зону (іл. 16.8).
 |
| Іл. 16.9. Відтягування пораненого двома стрільцями-санітарами за спорядження (лямки бронежи- лета) |
 |
| Іл. 16.10. Укладання пораненого на м'які ноши |
 |
| Іл. 16.11. Відтягування пора- неного на м'яких ношах двома стрільцями-санітарами |
Відтягування пораненого двома стрільцями-санітарами за спорядження (лямки
бронежилета) (іл. 16.9) дає можливість виконувати це швидше, але створює можливість супротивнику обстрілювати відразу двох солдатів.
Значно зручніше для стрільців-санітарів укласти пораненого на м’які ноші (іл. 16.10)
або плащ-намет і з меншими зусиллями відтягнути його в безпечну зону (іл. 16.11). У всіх цих випадках, якщо виникла загроза, стрільці-санітари можуть відкривати вогонь у відповідь, прикриваючи себе і постраждалого.
Винесення пораненого на руках із зони обстрілу одним стрільцем-санітаром. Від
своєчасності й правильності організації винесення поранених з поля бою залежить їхнє життя. Необхідно швидко винести пораненого із зони обстрілу (червоної зони) в укриття (жовту зону). Якщо поранений притомний і може сприяти пересуванню, використовують спосіб підтримування пораненого одним стрільцем-санітаром (іл. 16.12).
Винесення на спині, або спосіб Гауса, можна легко і швидко застосовувати,
пересуваючись із червоної зони (обстрілу) в жовту (укриття). Захопіть зап’ясток і передпліччя пораненого солдата через плече і нахиліться вперед, відірвавши його від землі. У разі правильного виконання стрілець-санітар може одночасно застосовувати зброю.
Крім цього, стрілець-санітар може самостійно виносити пораненого на спині
(іл. 16.14), на руках перед собою та плечах. Перший спосіб використовують для швид-
кого винесення пораненого, який притомний і тримається руками за стрільця-санітара.
На руках перед собою можна виносити як непритомного пораненого, так і притомного.
Якщо поранений притомний, то він, притримуючись, обнімає стрільця-санітара за плечі.
Щоб винести пораненого на плечах, стрілець-санітар надає йому напівсидячого положення, а сам стає на коліно і просовує голову під його праву руку, потім обхоплює тіло постраждалого і накочує його на своє праве плече. Цим способом добре переносити на малу відстань непритомного пораненого, бо стрілець-санітар у цьому разі може вести вогонь у відповідь.
 |
| Іл. 16.14. Винесення пораненого одним стрільцем-санітаром на спині |
Винесення на руках із зони обстрілу двома санітарами (ланкою санітарів-носіїв). Два санітари-носії, які працюють разом, утворюють ланку. Вони мають уміти ви-
користовувати різні способи винесення постраждалих із поля бою і обов’язково взяти до уваги характер поранення, щоб застосувати оптимальний спосіб, який не загрожує додатковою травматизацією або повторним пораненням.
 |
| 16. 17. Винесення пораненого на спині ланкою санітарів-носіїв (спосіб Гауса) |
 |
| Іл.16.18. Винесення пораненого ланкою санітарів- носіїв за плечі та ноги ("один за одним") |
 |
| Іл. 16.19. Підготовка сидіння ("замок") для перенесення пораненого: а - з трьох рук; б - із чотирьох рук |
Винесення на спині ланкою санітарів-носіїв подібне до винесення на спині за
способом Гауса (іл. 16.17). Цей спосіб застосовують у зоні обстрілу, бо він не потребує
тривалої підготовки. Удвох виносити пораненого легше, ніж одному, але в момент об-
стрілу це дуже зручна групова мішень. Для запобігання додаткових уражень санітари-
носії можуть вести вогонь у відповідь.
Спосіб винесення пораненого за плечі та ноги або «один за одним» (іл. 16.18) не
потребує часу на підготовку, і тому його доцільно застосувати в зоні обстрілу. Особливо
він зручний для використання у вузьких місцях (ходи сполучення, траншеї, підвали тощо).
Щоб винести пораненого на руках, санітари-носії створюють сидіння за допо-
могою трьох або чотирьох рук. Якщо поранений непритомний або не може триматися
за шиї санітарів-носіїв, вони стають біля нього обличчям один до одного, кожний опус-
кається на одне коліно (санітар-носій з лівого боку — на ліве, з правого — на праве),
підкладають під сідниці постраждалого «замок» з трьох рук (іл. 16.19 а) як сидіння (че-
тверта рука одного із санітарів-носіїв, яка покладена на плече другого, буде опорою для спини постраждалого) і піднімаються для руху в повний зріст.
За відносно доброго стану пораненого, коли він може трохи підвестися, сісти на
руки санітарів і триматися за шию, застосовують для сидіння «замок» із чотирьох рук
(іл. 16.19 б). Найчастіше на руках перед собою пораненого переносять на невелику відстань перед укладанням на ноші. Ланка санітарів-носіїв винесе пораненого з небезпечної зони значно швидше і з меншими зусиллями, ніж один носій. Але вона беззахисна під час обстрілу супротивником і тому потребує додаткової вогневої
підтримки воїнів свого підрозділу. Крім цього, старший ланки повинен давати чіткі ко-
манди для забезпечення узгоджених дій.
Винесення пораненого на санітарних ношах ланкою санітарів-носіїв під вог-
невим прикриттям.
 |
| Іл. 16.22. Спосіб укладання пораненого "накочуванням": а - б - в - г |
У певних випадках, наприклад у разі підозри на травму хребта, виникає необхід-
ність винесення пораненого із зони обстрілу на ношах. Перед цим постраждалого укладають на ноші безпосередньо на місці поранення або після перенесення на руках перед собою. На місці поранення, під час укладання «накочуванням» (іл. 16.22), ноші ставлять до здорового боку пораненого, санітари-носії підходять з протилежного боку і підкладають руки під його спину, поперек, сідниці та гомілки, потім обережно перекочують пораненого на ноші. За необхідності, постраждалого після перенесення на руках перед собою відразу ж укладають на ноші для винесення з небезпечної зони.
 |
| Іл. 16.25. Команда носіїв із чотирьох осіб: а - підняла ноші; б - виходить з небезпечної зони |
 |
| Іл. 16.26. Винесення важкопо- раненого під контролем бойового медика взводу |
Використовуючи вогневе прикриття, ланка санітарів-носіїв може переносити пос-
траждалих на ношах на значно більші віддалі, ніж на руках. Пораненого несуть ногами
вперед, щоб санітар-носій, який іде ззаду, контролював його стан, спостерігаючи за об-
личчям й очима. Під час підйому вгору пораненого несуть уперед головою, щоб не опускати її нижче ніг. Якщо санітарів-носіїв двоє, старший іде позаду, якщо четверо — старший у найкращій позиції для спостереження за станом пораненого (біля його
правого плеча). Перед винесенням носії опускаються на коліно, яке ближче до нош, та беруться за ручки.
За командою старшого, носії піднімають ноші (іл. 16.25 а) і рухаються вперед
(іл. 16.25 б).
Під час винесення важкопораненого носіями бойовий медик взводу може особисто
контролювати його стан, рухаючись поруч (іл. 16.26). Такі дії доволі небезпечні й потре-
бують тривалої вогневої переваги воїнів свого підрозділу.
HTTPS://WWW.YOUTUBE.COM/WATCH?V=1CKDVD0F5BW
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:
1. Які загальні способи винесення пораненого із зони обстрілу? На основі чого визначають спосіб винесення пораненого з поля бою в кожному конкретному випадку?
2. Назвіть способи відтягування пораненого з небезпечної зони.
3. Як здійснюють відтягування пораненого на боці? Опишіть дії бойового медика взводу або
стрільця-санітара, який, спостерігаючи за полем бою, побачив, що один з війсь-
ковослужбовців отримав поранення передньої поверхні грудної клітки.
4. Як підготувати і відтягнути пораненого на спині? Опишіть дії стрільця-санітара, який,
спостерігаючи за полем бою, побачив, що один з військовослужбовців отримав
поранення правого стегна.
5. Які способи відтягування пораненого однією людиною стоячи або навприсядки? Які особливості кожного з них? У яких ситуаціях ви виберете кожен із цих способів?
6. Як здійснити відтягування пораненого із зони обстрілу на плащ-наметі? Що необхідно мати для цього, які переваги і недоліки цього способу порівняно з іншими?
7. Назвіть способи винесення пораненого на руках із зони обстрілу одним стрільцем-санітаром. Охарактеризуйте їх. За яких ситуацій ви будете використовувати кожен з названих вами способів?
2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)