Доброго дня, шановні учні групи №22! Продовжуємо наше навчання. 

25.03.2020 р. Група №22

Тема уроку № 47. Попередження гіпотермії та виявлення ознак черепно-мозкової травми.

1. Прочитати теоретичний матеріал.

                      За яких обставин, на вашу думку, можна зазнати переохолодження?

                      Гіпотермія. Перш ніж з’ясувати, що таке гіпотермія, треба зрозуміти,

яку роль відіграє температура тіла в процесі роботи організму.

           Температура тіла ⎯ найважливіший фізіологічний показник, який характерний

для обмеженого діапазону, що є умовою для нормального функціонування всіх органів і систем. Навіть незначні відхилення температурних показників від фізіологічної норми

можуть стати причиною порушення метаболічних процесів в організмі.

             Гіпотермія (переохолодження) — патологічний стан організму, за якого темпе-

ратура тіла падає нижче від необхідної для підтримки нормального обміну речовин і функцій організму. У разі переохолодження людини ця температура становить +35,0 °C

(+95,0 °F) та нижче. Нормальне значення температури, якщо її вимірювати в пахвовій

западині, становить +36–36,9 °С, хоча температура дистальних точок, таких як пальці

рук і ніг, може відрізнятися від цих значень і бути нижчою від норми. Протягом дня вона

коливається в межах 0,5–1,5 °С, але рідко перевищує 1 °С. У теплокровних тварин,

у тому числі людини, температура тіла підтримується приблизно на постійному рівні завдяки біологічному гомеостазу. Але під впливом холоду внутрішні механізми організму можуть виявитися не в змозі поповнювати втрати тепла.

           Обмороження і переохолодження — це два види станів, які схожі тим, що є на-

слідком впливу низької температури навколишнього середовища. При цьому вони мають принципові відмінності. Якщо гіпотермія зачіпає всі органи і системи організму, то обмороження ⎯ це локальне порушення тканин як результат впливу холоду. Зазвичай обмороження відбувається на дистальній (віддаленій) ділянці: пальці рук і ніг, ніс, щоки. Його часто супроводжує загальне переохолодження.

        Переохолодження організму розвивається в разі тривалого перебування людини в

умовах низької температури зовнішнього середовища. Часто гіпотермію спостерігають

в умовах холодного клімату, проте вона може виникнути і без екстремальних холодових впливів, у літній час або навіть у приміщенні з нормальною температурою повітря. Особи похилого і старечого віку, новонароджені та хворі з сенсорними порушеннями належать до груп підвищеного ризику щодо гіпотермії.

       До чинників, які сприяють переохолодженню, належать вітер, перебування в хо-

лодній воді, травми тяжкого ступеня, уживання алкоголю, виснаження тощо.

       Розрізняють первинну і вторинну гіпотермію. У першому випадку вона розвива-

ється на тлі несприятливих умов зовнішнього середовища в здорових людей. Вторинна

форма переохолодження розвивається як ускладнення травми, алкогольної інтоксикації, інфаркту міокарда та інших патологічних станів.

       Через те, що перша форма трапляється частіше й вимагає певних знань у наданні

домедичної допомоги, варто розглянути це питання докладніше.

        Механізм розвитку первинної гіпотермії. Щорічно від переохолодження гинуть

тисячі людей. У чому ж причини таких жахливих результатів статистики за гіпотермії?

        Нормальний процес терморегуляції можливий тільки за умови дотримання бала-

нсу між виробленням і віддачею тепла організмом. У звичайних умовах він успішно ре-

гулює і зберігає необхідну для нормальної життєдіяльності температуру тіла. Але якщо

людина зазнає тривалої дії низької температури, то центр терморегуляції не може впоратися зі своїми функціями. Тоді тіло втрачає більше тепла, ніж може виробити, і виникає гіпотермія.

        Додатковими факторами, які посилюють втрату тепла, є: • стан голоду; • стре-

сові ситуації і перевтома; • вплив алкоголю або наркотичних речовин; • крововтрата, у

поєднанні з травмою; • перебування в холодній воді; • підвищена вологість повітря; •

сильний вітер; • мокрий одяг; • непритомність.

        Травма, за якої втрата крові знижує температуру тіла, є фактором ризику розвитку гіпотермії. Комбінований вплив холоду та вітру (охолоджувальна дія вітру) або холоду та вологи (занурення в холодну воду) спричиняє втрату тепла шляхом конвекції та тепловіддачі. Інші фактори ризику — невідповідний одяг або спорядження, недостатність підготовки, тривалі операції та довгі періоди неактивності, такі як перебування в засідці або довге патрулювання / перебування на точціспостереження.

        Температура замерзання не обов’язково спричиняє гіпотермію. Більшість людей

вважають, що стан гіпотермії асоціюється з тривалим впливом холоду, проте цей стан

може бути спричинений перебуванням людини у вологих умовах. Навіть вологий від поту одяг може спричинити тепловіддачу, яка призводить до гіпотермії. Гіпотермія частіше трапляється в людей, які перебувають у стані сп’яніння або мають супутні захворювання, дуже молоді або дуже старі.

        Наслідки переохолодження розвиваються у формі тяжких ускладнень: • набряку

головного мозку; • набряку легенів; • гострої ниркової недостатності; • наслідків відмо-

роження, які поєднуються із загальним переохолодженням; • гнійної пневмонії.

         Ступені гіпотермії. Залежно від показника температури тіла, медики розрізняють

кілька ступенів процесу гіпотермії: • легкий; • помірний; • важкий.

         Легку гіпотермію діагностують за температури тіла +35–32 °С. На цьому рівні

захисні механізми людини від впливу холодної температури продовжують працювати.

Людина може бути блідою через максимальне звуження судин. Неконтрольоване тремтіння спрацьовує як спроба отримання тепла. Психічний стан погіршується, з різним рівнем апатії або різкою зміною настрою, часто постраждалі замкнуті або роздратовані. Мають місце сплутана свідомість, атаксія (некоординована хода) та дезорієнтація.

         Помірну гіпотермію визначають за температури тіла +32–27 °С. Захисні механі-

зми вичерпані, а кров’яний тиск, частота серцевих скорочень та частота дихання змен-

шуються. Постраждалі виявлятимуть крайню дезорієнтацію в просторі та часі, а також

матимуть розширені зіниці та ригідність (обмеження або неможливість пасивного зги-

нання) м’язів. Серцевий ритм порушується та, якщо зігрівання неможливе, тіло постра-

ждалого в кінцевому підсумку охолоджується до кімнатної температури (пойкілотермія)

та помирає. Може відбуватися парадоксальне роздягання, коли людина втрачає захисні механізми, звуження судин та тремтіння. Тепла кров хлине від серця до шкіри та кінцівок, і постраждалий відчуває перегрівання та починає роздягатися.

              Запам’ятайте: втрата рефлексу тремтіння, невиразна мова та психічна

загальмованість є ознаками гіпотермії.

          Сильне тремтіння, що виникає на перших двох стадіях переохолодження, припиняється за зниження температури організму нижче від +31 °С. Це стан дає

поштовх до більш швидкого охолодження тіла. Потім розвиваються серйозні порушення в роботі головного мозку, у тому числі перестає функціонувати центр, що відповідає за терморегуляцію. Постраждалий перестає відчувати холод.

         Важку гіпотермію діагностують у разі за зниження температури тіла нижче +27 °С.

У разі важкого ступеня постраждалий має такі характерні симптоми переохолодження: згортається в клубок, намагаючись зігрітися, зіниці не реагують на світло, дихання, серцеві скорочення сповільнюються. За температури тіла нижче +23 °С, як правило, настає смерть від переохолодження й шансів урятувати постраждалого практично немає.

              Люди в стані важкої гіпотермії можуть видаватися мертвими, але їх все

ж можна врятувати, якщо надати невідкладну медичну допомогу. Це випадок невідкладної медичної допомоги.

           Домедична допомога в разі гіпотермії. Домедична допомога в разі переохоло-

дження полягає в усуненні джерел втрати тепла. Дуже важливо змінити ситуацію або

умови, за яких втрачається тепло, перенісши постраждалого в тепле приміщення, знявши з нього мокрий, холодний одяг, змінивши його на сухий і теплий та напоївши гарячим солодким чаєм. Якщо такої можливості немає, то постраждалого ізолюють від холоду зверху та знизу, використовуючи сухі ізоляційні матеріали (пасивне зігрівання). Накриття тіла алюмінізованими матеріалами знижує втрату тепла. Якщо постраждалий перебуває в стані легкої гіпотермії, може адекватно реагувати на події, добре напоєний та ізольований від подальшого охолодження, його стан у безпеці. Евакуація не потрібна, якщо постраждалий у змозі сам себе зігріти.

          Надалі постраждалого треба зігріти відповідно до його стану.

          У разі помірної гіпотермії, можливість постраждалого досягти пасивного відігрі-

вання шляхом тремтіння вичерпується, тому що він втрачає усі свої захисні механізми

для зігрівання. Постраждалого треба ізолювати від дії холоду та вологи, застосувавши

зовнішнє зігрівання голови, шиї, грудей, пахв, паху та живота. Для цього використову-

ють ковдри, пляшки з теплою водою, електрогрілки, хімічні пакети та теплі вологі руш-

ники. Термозахисні ковдри допомагають постраждалому відновлювати власне тепло.

Срібляста сторона ковдри повинна прилягати до тіла людини. Можна розмістити одну

або дві людини в спальному мішку з постраждалим для шкірного контакту.

             Не давати пити рідини, якщо є хоча б найменша ознака аспірації, оцінити стан

             свідомості. У цьому випадку вводять внутрішньовенно підігрітий фізіологіч-

             ний розчин з 5 % глюкози (250–500 мл). За помірної гіпотермії потрібно

             обов’язково викликати екстрену медичну допомогу.

           У разі важкої гіпотермії постраждалий матиме зміни психічного стану, якщо він

притомний, та може відмовлятися від допомоги. Серце дуже чутливе за такої темпера-

тури, тому дуже важливо бути обережними. Необхідно уникати подальшої втрати тепла постраждалим. Зрізати та забрати мокрий одяг. Розмістити постраждалого в нагрітий спальний мішок разом із двома іншими людьми, забезпечуючи контакт шкіри з метою сприяння передачі тепла до постраждалого шляхом теплопровідності.

           Дуже важливо визначити, чи дихає постраждалий, та пропальпувати пульс, тому

що за відсутності необхідності штучного дихання може виникнути фібриляція шлуноч-

ків, тому обов’язково використати додатковий час для визначення наявності чи відсут-

ності пульсу. Рятувальник повинен вислухати постраждалого та щонайменше протягом

хвилини пропальпувати пульс, щоб визначити його стан.

          Не давати нічого через рот. Починати з підігрітої рідини внутрішньовенно ⎯ ви-

користовувати те, що є: 5-відсоткова глюкоза у фізіологічному розчині ⎯ це перший

вибір, але використовувати будь-що з наявного.

               Якщо пульс відсутній, починати штучне дихання, якщо визначена фібри-

ляція шлуночків, дефібрилювати. Якщо постраждалий не дихає, допомогти йому

дихати.

       Важка гіпотермія — це випадок невідкладної медичної допомоги, який вимагає по-

дальшого лікування тільки в стаціонарі. Тому постраждалого потрібно якнайшвидше евакуювати для надання кваліфікованої медичної допомоги.

         Зауважте, що необхідно уникати вторинного зниження температури, яке може

стати наступним етапом зниження температури тіла (на кілька градусів) після порятунку. Це може статися, коли холодна кров від кінцівок починає рухатися до органів. Це може відбутися кількома шляхами: розтирання або масаж кінцівок, дозвіл постраждалому рухатися відразу після порятунку або занурення кінцівок у теплу воду. Можливе занурення лише тулуба (центру тіла) постраждалого в теплу воду.

          Гіпотермія уповільнює всі фізіологічні функції організму. В умовах зниження те-

мператури тіла розвивається діурез ⎯ збільшення виділення сечі. Це призводить до різ-

кого зменшення об’єму крові, що циркулює. Коли постраждалого намагаються відігріти,

роблячи масаж або помістивши в гарячу ванну, то в нього може розвинутися шок і рап-

това зупинка серця через приплив крові до периферичних судин. У цей момент для серця та інших внутрішніх органів її стане катастрофічно не вистачати.

         Тому реаніматологи попереджають, що не можна: • давати постраждалому алко-

голю та кави; • поміщати його в гарячу ванну; • розтирати снігом, спиртовмісними або

масляними рідинами; • щоб не сталося вторинного охолодження і зниження внутрішньої температури, постраждалий повинен перебувати в ліжку, не роблячи ніяких фізичних зусиль. Саме тому не можна проводити ні розтирання, ні масажу кінцівок.

        Профілактика гіпотермії. Насамперед потрібно дібрати одяг, який відповідає по-

годним умовам. Якщо влітку, щоб уникнути переохолодження, досить просто одягти

светр і шкарпетки, то в холодну пору року необхідно дотримувати інших правил:

• носити багатошаровий одяг: нижній натільний шар, проміжний утеплювальний шар і

верхній шар, який є захистом від вологи і вітру;

• важливо, щоб одяг нещільно прилягав до тіла і між шарами вільно циркулювало пові-

тря; у тісному одязі є небезпека замерзнути;

• замість звичайної білизни потрібно використовувати термобілизну, яка ефективно

утримує тепло, відводячи при цьому вологу, і тим самим не допускає ні надмірного

охолодження, ні перегріву;

• у холодну пору року необхідно носити головний убір, оскільки саме через непокриту

голову втрачається більша частина тепла;

• взуття повинне бути теплим, але в той же час не спричиняти потіння ніг; тісне взуття

уповільнює кровообіг у стопах і пальцях ніг, тому швидко призведе до замерзання і

навіть відмороження; кращим варіантом для зими є взуття з натуральних матеріалів

на хутрі;

• у дощову погоду важливо, щоб одяг і взуття не промокали; тому використовувати до-

щовики і гумове взуття з внутрішнім чобітком.

         Для того щоб не змерзнути в холодну пору року, варто придбати одяг та взуття з

інноваційного матеріалу з мембраною, який спеціально створений для тривалих осінніх і зимових прогулянок на природі. Цей матеріал відводить надлишкову вологу і утримує тепло. У такому одязі буде комфортно.

 

          Черепно-мозкова травма (ЧМТ) ⎯ це стан, що виникає внаслідок травматичного ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа та зовнішніх покривів голови. ЧМТ зачіпає м’які тканини голови, кістки черепа, речовину головного мо-

зку, нерви і судини.

               Залежно від виду пошкодження виокремлюють такі ЧМТ:

1. Закриті: без пошкодження цілісності черепної коробки.

2. Відкриті: з переломами черепа і проникненням уламків кістки в речовину мозку або без проникнення, але так, що стає видно головний мозок (такі травми часто супроводжуються зараженням і абсцесом або менінгітом).

3. Вогнищеві: найпоширеніший вид ЧМТ виявляється в ударах і струсах мозку, стис-

ненні (у тому числі й гематомою).

4. Дифузні (дифузне аксональне пошкодження мозку): найтяжчий варіант, нерідко су-

проводжується комою і має негативний прогноз (хворий може назавжди залишитися

у вегетативному стані).

          Травму голови слід підозрювати за таких обставин: падіння з висоти; стрибки

у воду; сильний удар по голові або тулубу; дорожньо-транспортні пригоди; ураження

блискавкою; ураження електричним струмом; вибух.

        Черепно-мозкові травми можуть бути легкого, середнього і тяжкого ступенів. Зале-

жно від складності, варіюють симптоми, прогноз, тривалість лікування і реабілітації по-

страждалого.

            Ознаки черепно-мозкової травми. Ознаками черепно-мозкової травми є: • рани,

синці в ділянці голови та обличчя; сонливість; • сплутаність або втрата свідомості; • си-

льний біль або відчуття тиску в голові, шиї; • поколювання або втрата чутливості в пальцях рук та ніг; • втрата рухових функцій кінцівок; • деформація в ділянці голови; • судоми; • утруднене дихання; • порушення зору; • нудота; • блювота; • стійкий головний

біль; • втрата рівноваги; • виділення крові та/або ліквору (прозора рідина) з ротової та/або носової порожнини та вуха.

           Наслідки ЧМТ. Велика частина травм голови легкого ступеня залишається неді-

агностованою, адже люди зазвичай вважають, що легкий удар головою не має жодних

наслідків.

           Проте серед наслідків ЧМТ часто трапляються:

• порушення координації рухів, ходи, дисфункція верхніх кінцівок;

• порушення сну, стомлюваність;

• безпричинне занепокоєння, апатія, дратівливість;

• порушення уваги і пам’яті, зниження розумових здібностей;

• порушення роботи органів чуття (зору, слуху, тактильної чутливості);

• медичні ускладнення: набута епілепсія, набряк або водянка головного мозку тощо.

            Домедична допомога в разі черепно-мозкової травми. Послідовність дій під час

надання домедичної допомоги постраждалим, якщо виникла підозра на травму голови

(черепно-мозкова травма) немедичними працівниками:

1) переконатися у відсутності небезпеки;

2) зафіксувати шийний відділ хребта (шийний комірець, м’яка шина, фіксація руками);

3) провести огляд постраждалого, визначити, чи він притомний, чи дихає;

4) викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

5) якщо в постраждалого відсутнє дихання, розпочати серцево-легеневу реанімацію;

6) якщо в постраждалого відсутні рани в ділянці голови та інші пошкодження:

      а) укрити постраждалого термопокривалом/ковдрою; б) підтримати постражда-

          лого психологічно; в) забезпечити постійний нагляд за постраждалим до при-

          буття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги; г) у разі погіршення

          стану постраждалого зателефонувати до диспетчера екстреної медичної допо-

         моги, дотримувати його рекомендацій; ґ) у разі небезпеки евакуювати постражда-

          лого на довгій транспортувальній дошці;

7) якщо в постраждалого є рани на голові та інші пошкодження:

         а) накласти пов’язки на рани; б) укрити постраждалого термопокривалом/ковд-

             рою; в) підтримати постраждалого психологічно; г) забезпечити постійний на-

             гляд за постраждалим до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допо-

             моги; ґ) у разі погіршення стану постраждалого зателефонувати до диспетчера

             екстреної медичної допомоги, дотримувати його рекомендацій; д) у разі небез-

             пеки евакуювати постраждалого на довгій транспортувальній дошці.

          Лікування ЧМТ відбувається у два етапи: гострий (зняття симптомів, які супро-

воджують безпосередньо травму, у цьому разі може знадобитися хірургічне втручання)

та реабілітаційний (передбачає медикаментозне відновлення після травми і реабілітацію втрачених функцій через пошкодження мозку). В ефективності реабілітації велику роль відіграє час: реабілітаційні заходи треба починати не пізніше одного місяця після травми (залежно від ступеня ураження).

https://www.youtube.com/watch?v=hwtG7ARQyNM

https://www.youtube.com/watch?v=swOsLYA-n74

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Що таке гіпотермія? 

2. Який механізм розвитку первинної гіпотермії?

3. Дайте стислу характеристику ступенів гіпотермії. 

4. Яку домедичну допомогу надають у разі гіпотермії? 

5. Яка профілактика гіпотермії? 

6. Назвіть види та ознаки черепно-мозкової травми. 

7. Яка відмінність між гіпотермією та обмороженням? 

8. Чим небезпечна черепно-мозкова травма?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.

Доброго дня, шановні учні групи №13! Продовжуємо наше навчання. 

25.03.2020 р. Група №13

Тема уроку № 35. Штучне дихання та його різновиди. Методика та техніка проведення                                           штучної вентиляції легень.

1. Прочитати теоретичний матеріал.

                  Вам уже відомо, що штучне дихання є важливим елементом СЛР. Його

виконують одразу після кожних 30-ти натискань на грудну клітку.

        Застосовуючи технологію штучного дихання, ви маєте виконати 2 вдихи в рот або

ніс постраждалого, і так чергувати: 30 натискань на грудну клітку і 2 вдихи аж до при-

буття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги (появи спонтанного дихання, по-

вного вашого фізичного виснаження, появи небезпеки).

     Важливим у забезпеченні виживання постраждалого під час серцево-легеневої реа-

німації є те, що 2 вдихи потрібно виконати швидко — до 5 с.

          Збільшення тривалості штучної вентиляції легень понад 5 с в ході серцево-легеневої вентиляції негативно впливає на виживання постраждалих!

      Саме тому ви маєте навчитися швидко і безпечно виконувати 2 вдихи під час СЛР.

За цих умов потрібно скористатися бар’єрним пристроєм, який вбереже від контакту

зі слизовими оболонками рота або носа постраждалого і зараження інфекцією.

      Є дві основних методики виконання штучної вентиляції легень:

а) рот до рота; б) рот до носа.

Метод «Рот до рота»

Іл. 47.1. Розміщення бар'єрного
пристрою над ротом
і затискання носа
постраждалого

Іл. 47.2. Утримання дихальних
шляхів прохідними

Іл. 47.3. Видих у тіло
постраждалого

• Розмістіть бар’єрний пристрій над ротом постраждалого й затисніть ніс постраждалого вказівним і великим пальцями руки, яка лежить на чолі постраждалого (іл. 47.1).

• Утримуйте дихальні шляхи прохідними (закиньте голову або виведіть нижню щелепу,

якщо є підозра на травму голови чи шиї) (іл. 47.2).

• Залиште рот трохи відкритим, одночасно підтримуючи в піднятому положенні нижню

щелепу. Наберіть у свої легені повітря — виконайте спокійний вдих. Охопіть рот по-

страждалого своїм, простежте, щоб була герметичність (іл. 47.3).

• Зробіть спокійний видих у рот або ніс постраждалого протягом 1 с, переконуючись, що повітря не виходить поза рот постраждалого.

• Зауважте краєм ока, чи грудна клітка постраждалого піднялася, як при нормальному

диханні — такі рятувальні видихи є ефективними.

• Утримуючи голову відведеною, а нижню щелепу — піднятою, відірвіть свій рот від

рота постраждалого й спостерігайте, чи опускається його грудна клітка під час видиху.

• Ще раз наберіть повітря й аналогічно виконайте другий видих у рот постраждалого.

Метод «Рот до носа»

     Цей метод (іл. 47.4) застосовують у випадку неможливості розкрити рот або за його

ушкодження. Утримуйте дихальні шляхи прохідними, закрийте рот, розташуйте бар’єр-

ний пристрій над носом постраждалого, виконайте два видихи в ніс постраждалого.

Іл. 47.4. Штучна вентиляція легень методом "рот до носа"

          Якщо штучне дихання не спричиняє піднімання грудної клітини, як це буває при

нормальному диханні, перед черговою спробою зробіть таке:

• перевірте ротову порожнину постраждалого й вилучіть видимі чужорідні тіла;

• перевірте, чи голова правильно відігнута, а щелепа правильно піднята;

• виконайте 1–2 (не більше) спроби штучної вентиляції легень (ефективні чи неефекти-

вні) щоразу перед тим, як розпочнете знову натискати на грудну клітку.

        Уникайте вдихання видихуваного повітря постраждалого. Це може перешкодити вам продовжувати штучну вентиляцію легень.

        Штучна вентиляція легень має вагоме значення для життя постраждалого. Однак,

якщо бар’єрних пристроїв немає, ви можете здійснити тільки тиск на грудну клітку!

        У людей різного віку є свої особливості штучної вентиляції легень, які подані в

табл. 47.1.

                                                                                                                           Таблиця 47.1

https://www.youtube.com/watch?v=laflcqaFN3Q

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Чому важливо швидко виконувати два вдихи під час штучної вентиляції легень

не довше п’яти секунд?

2. Які є методи штучної вентиляції легень?

3. Чому штучну вентиляцію легень можна виконувати винятково за наявності

бар’єрного пристрою?

4. Які особливості штучної вентиляції легень в осіб різного віку?

5. У якому випадку вигідно застосовувати метод штучної вентиляції легень «рот до

носа»?

6. Яка послідовність штучної вентиляції легень методом «рот до рота»?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.

Доброго дня, шановні учні групи №21! Продовжуємо наше навчання. 

24.03.2020 р. Група №21

Тема уроку № 41. Використання компресійної пов'язки.

1. Прочитати теоретичний матеріал.

       Компресійна пов’язка (іл. 20.21) створює додатковий тиск на кровоносні судини в рані й завдяки цьому зупиняє кровотечу. Для її накладання використовують бинт, бажано еластичний, а також такі спеціальні перев’язувальні засоби, як індивідуальний перев’язувальний пакет та ізраїльський бандаж (перев’язувальний пакет, бандаж українського виробництва).

Іл. 20.21. Схема дії компресійної пов’язки

          Компресійну пов’язку в зоні тактичних умов застосовують:

■ для зупинки масивної кровотечі:

– після прямого тиску на рану (іл. 20.4), якщо кровотеча зупинилась або незначна;

– після тампонування рани (іл. 20.13), якщо кровотеча зупинилась або незначна.

         Послідовність накладання компресійної пов’язки (іл. 20.22 – іл. 20.25).

Іл. 20.22. Накладіть на рану
стерильну або чисту марлеву
серветку

Іл. 20.23. Поверх серветки (над всією раною) накладіть валик з бинта чи вати (а) або іншу, наприклад мобільний телефон, за допомогою якого буде створюватися необхідний тиск (б)

Іл. 20.24. Валик або мобільний телефон притисніть до рани
турами бинтової пов'язки, спостерігаючи зупинку кровотечі.
Щоб створити потрібний тиск для зупинки кровотечі, вико-
ристовувайте перев'язувальний пакет(бандаж)

Іл. 20.25. До рани можна
прикласти міхур з льодом

                    Особливості накладання і використання компресійної пов’язки.

      ■ Не затягуйте компресійну пов’язку настільки, щоб вона перешкоджала кровообігу.

Валик, який підкладають під бинт, стискає поранені кровоносні судини і зупиняє кровотечу.

Якщо шкіра нижче від компресійної пов’язки стає холодною на дотик, синіє або німіє,

а пульс не виявляється, то пов’язка затягнута занадто. У разі порушень циркуляції крові, перев’яжіть і послабте пов’язку. Періодично оглядайте кінцівку нижче від рани (пальці рук або ніг), щоб переконатися, що нормальна циркуляція крові збережена.

      ■ Компресійна пов’язка має таку ж кровоспинну дію, як прямий тиск на рану. Але

після її накладання руки медика звільняються — і він може виконувати інші дії.

      ■ Під час зупинки масивної кровотечі в зоні тактичних умов перевагу надають

прямому тиску на рану, тампонуванню рани, компресійній пов’язці та їх поєднанню, а

не накладанню турнікета (джгута). Його недоліки: сильне стискання м’яких тканин кінцівки, цілковите порушення кровообігу і виражений біль — можуть сприяти розвитку шоку. Тому турнікет (джгут) накладають тільки тоді, коли зазначені вище заходи не зупинили кровотечу.

    Зупинку масивної кровотечі мають здійснювати шляхом прямого тиску на рану, накладанням компресійної пов’язки, тампонуванням рани, у тому числі стерильними перев’язувальними та кровоспинними засобами. Нерідко доводиться використовувати комбінацію цих способів. Якщо ці методи не зупиняють кровотечу, накладають турнікет (джгут).

        Використання ІПП як компресійної пов’язки.

     Кожну з двох ватно-марлевих подушечок згорніть у валики (іл. 20.26) і накладіть так,

щоб вони лежали поздовж кінцівки, накриваючи рану (іл. 20.27). Валики притисніть до рани турами бинтової пов’язки (іл. 20.28), спостерігаючи поступову зупинку кровотечі.

Іл. 20.26. Підготовка ІПП до використання як компресійної пов'язки

Іл. 20.27. Накладання валиків з подушечок ІПП
повздовж кінцівки

Іл. 20.28. Притискання
валиків до рани

           Використання перев’язувального пакета-бандажа (ізраїльського бандажа) як
компресійної пов’язки. Перев’язувальний пакет (бандаж) українського виробництва
(іл. 20.29), аналог ізраїльського бандажа з аплікатором для тиску на рану (іл. 20.30), на-
кладають у разі поранень як компресійну пов’язку на будь-яку поверхню тіла людини.

Іл. 20.29. Перев'язувальний пакет (бандаж)
українського виробництва

Іл. 20.30. Ізраїльський бандаж

        Послідовність накладання компресійної пов’язки за допомогою перев’язувального

пакета (бандажа) на рану кінцівки (іл. 20.31 – іл. 20.38).

Іл. 20.31. Витягніть бандаж з прогумованої
та поліетиленової упаковки

Іл. 20.32. Підготуйте подушечку
до використання

Іл. 20.33. Накрийте подушечкою всю
поверхню рани кінцівки

Іл. 20.34. Еластичним бандажем
обгорніть кінцівку один раз

Іл. 20.35. Проведіть його через отвір
аплікатора для створення тиску на рану

Іл. 20.36. Поверніть у протилежний бік,
притискаючи аплікатор до подушечки

Іл. 20.37 а,б. Повністю забинтуйте аплікатор і подушечку, створюючи необхідний тиск

Іл. 20.38. Край еластичної стрічки закріпіть спеціальними фіксаторами

            Послідовність накладання компресійної пов’язки за допомогою перев’язува-

льного пакета (бандажа) на рану шиї зображено на іл. 20.39.

Іл. 20.39. Послідовність накладання компресійної пов'язки на рану шиї

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. З якою метою накладають компресійну пов’язку?
2. Яка послідовність накладання компресійної пов’язки? 
3. Які особливості накладання і використання компресійної пов’язки? 
4. Яка послідовність накладання індивідуального перев’язувального пакета як компресійної пов’язки?
5. Яка послідовність накладання ізраїльського бандажа як компресійної пов’язки?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.

Доброго дня, шановні учні групи №11! Продовжуємо наше навчання. 

24.03.2020 р. Група №11

Тема уроку № 25. Ознайомлення з національними бойовими мистецтвами(Бойовий гопак,                                     Спас).

1. Прочитати теоретичний матеріал.

          Чи відомі вам українські бойові мистецтва? Які саме? 

       Бойові мистецтва всіх країни мають особливості та цікавинки. Усі методи бою формувались. Відповідно до певних історичних подій, мотивацій і життєвих потреб. Головна їх мета полягала в забезпеченні захисту від супротивника, який міг з’явитись на полі бою або посеред вулиці. Якнайбільше зберегли свої знання сучасні східні народи, чиє мистецтво найпоширеніше у світі. 

      Українське бойове мистецтво має незначне поширення навіть на Батьківщині. Проте традиційні українські бойові мистецтва нічим не поступаються східним, що вже доведено багатьма перемогами наших бійців. 

      Говорячи про українські методики ведення бою, варто відзначити системи, які виховують воїнів на основі традиційних українських знань. Серед них виокремлюють: Бойовий гопак; Спас; Хортинг.

Іл. 38.1. Бойовий Гопак

     Бойовий гопак. Бойовий гопак (іл. 38.1) — українське бойове мистецтво, розроблене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях, та власного досвіду дослідника бойових мистецтв львів’янина Володимира Пилата.     Бойовий гопак був заснований В. Пилатом як офіційне мистецтво бою на початку 1990-х рр. 25 травня 2017 р. Верховна Рада України визнала Бойовий гопак національним видом спорту. 

    Узявшись за дослідження народних танців, В. Пилат звернув увагу на багатство і різноманітність їх рухів. Він виявив, що українські танці, особливо популярні серед козацтва Гопак та Метелиця, містять у собі дуже багато елементів, не поширених у інших народів і схожих на бойову техніку — удари ногами в стрибку, присядці чи «павучку», різноманітні кроки, відбивання, підсікання, «повзунці», «присядки», «тинки», «копняки» тощо. Пізніше ці рухи, належним чином трансформовані до вимог сучасного бойового мистецтва, склали основу технічного арсеналу Бойового гопака. Таку назву відтворене бойове мистецтво предків отримало через те, що значну частину техніки вдалося розшифрувати завдяки дослідженню народних танців, перш за все Гопака.     Також певний вплив на формування техніки Бойового гопака мали прийоми самозахисту селян Галичини. Практично в кожному селі були школи, у яких вчили дітей боротися. Там був майстер, що вчив дітей битися, боротися, розвивати силу і захищати себе та своє село від нападників. За це односельці давали йому харчі. Майстер бойових мистецтв не мусив займатися городом, скотарством, а лише підготовкою молодих воїнів. 

       Бойовий гопак дає змогу зрозуміти сутність життя тих часів. До того ж, займаючись цим видом спорту, ви здобудете гарну фізичну форму.

   Також варто зазначити, що як і більшість східних мистецтв, Бойовий гопак спирається на традиційні рухи воїнів під час сутички. Під час навчання не залишається поза увагою і виховання духу та сили воїна. Якщо ж ідеться про техніку ударів, то тут переважають рухи ногами, що великою мірою вирізняє його серед інших типів бою.     Змагання з Бойового гопака мають кілька різновидів: «Однотан», «Тан-Двобій», «Забава», «Борня», «Герць». 

     «Однотан» — це соло-композиція в музичному супроводі з демонстрацією техніки Бойового гопака. Людина, використовуючи удари, відходи, сув’язі, уявляє, що б’ється з кількома супротивниками і намагається здолати їх. Однотан оцінюють за майстерність у виконанні технічних елементів і різноспрямованість ударів. Його ефективно використовують у реальному бою. 

   «Тан-двобій» — попередньо вивчена показова програма з елементів Бойового гопака, яку виконують двома учасниками, що імітують двобій у музичному супроводі.   «Забава» — різновид двобою з обмеженим дотиком. Мета «Забави» — засвоєння елементів Бойового гопака та вміння входити в бій і виходити із бойової дистанції. «Борня» — різновид двобою з легким дотиком. У «Борні» дозволена серійна робота на середній і дальній дистанціях. 

   «Герць» — різновид двобою із повноцінним дотиком. У «Герці» передбачено кільканадцять видів дотику, які регламентуються правилами змагань згідно із сучасними міжнародними аналогами бойових систем — міжстильового та універсального бою. 

      У Бойовому Гопаку відпрацьована навчально-виховна система, у якій утверджено сім рівнів майстерності і чотири напрямки розвитку. Перші три рівні майстерності учнівські: «Жовтяк», «Сокіл» i «Яструб». Проміжний — «Джура» та мистецькі — «Козак», «Характерник» i «Волхв». «Волхв» є найвищим ступенем. 

      Спас. Кажуть, що бойове мистецтво Спас відомий від княжих часів і був поширений серед запорозьких козаків. А точніше, серед козацьких розвідників — пластунів. Така версія підтверджується тим, що технічний арсенал є невеликим. Уся ударна техніка та прийоми передбачають максимально швидку нейтралізацію супротивника. Побутує вислів: «Спас — це швидкоплинний бій на знищення». 

     Слід розуміти, що завданням розвідника є непомітно прийти, тихо та непомітно зробити свою справу і так само тихо і непомітно піти. Якщо розвідник вступає в бій, то він має завершитися якнайшвидше: до того, як супротивник зможе видати якийсь звук. Саме із цих міркувань формували техніку бою пластунів.

      Світоглядна основа Спасу ґрунтується на козацьких законах-карбах та козацьких переказах. Вважається, що до нашого часу дійшло 40 карбів та 2 перекази (Скупський та Супойський). Серед карбів головним вважається Слово стосове.

      Сучасне відродження козацького бойового мистецтва «Спас» в Україні розпочалось на початку 90-х рр. ХХ ст. У Запоріжжі утворилася ініціативна група під керівництвом Олександра Притули, яка розпочала процес пошуку, вивчення і апробації козацьких методів ведення бою, зокрема — носіїв, які зберегли козацьке бойове мистецтво «Спас».

      У 2008 р. український рукопаш «Спас» (іл. 38.2) було визнано неолімпійським видом спорту в Україні.

        Спас — це вдосконалене мистецтво ведення битви. Він був створений на основі вчення воїнів-характерників, які складали одну з найважливіших частин козацького суспільства. Представлені бійці мали не просто досвід ведення боротьби, а й користувалися глибокими знаннями у сфері медицини. Крім цього, за згадками певних істориків, характерники могли зникати та з’являтися, коли заманеться, переміщувались за секунду в потрібне місце та мали надприродні здібності. Та в наш час, на жаль, від них залишилося лише бойове мистецтво. 

    Спас має на меті виховати тіло і дух людини. Ця система ведення бою вдосконалить не тільки фізичну підготовку, а й навчить ходити по вугіллю, стрибати через вогонь, виживати в природних умовах та дотримуватися енергетичної рівноваги. Спас дає практичні знання для самозахисту на сучасних вулицях. 

      Власне, методика бою як у Бойовому гопаку, так і в «Спасі» заснована саме на збережених знаннях козаків. Та якщо йдеться про різницю між цими бойовими мистецтвами, то тут варто зазначити їхні специфічні методи боротьби. Бойовий гопак під час бою більше приділяє увагу ударам ногою, а Спас — рукою. 

Іл. 38.2. Український рукопаш «Спас»

      Ще однією особливістю Спасу є техніка, яка називається «гойдок». Вона є основою бойового мистецтва. На неї накладається вся ударна та кидкова техніка. Задачею гойдка є максимально швидке зближення із супротивником з одночасним відходом з лінії атаки та заходом супротивнику вбік чи за спину. Ключовим у виконанні гойдка є «червона пляма» — дистанція початку гойдка. Вона вимірюється не довжиною, а відчуттям. Червона пляма — це дистанція, з якої супротивник до бійця не дістане, а до нього дотягнутись можна. Хтось намагається ототожнювати гойдок з маятником, але це не так. Відомо також про «гойдок смерті» — техніку, яка дає можливість ухилятися від одиночних пострілів з пістолета з одночасним зближенням із супротивником.

   Рухи та удари в Спасі — «робочі», тобто такі, які використовували українці повсякчас. Відповідно назва ударів передає їхній зміст — «через», «гуп», «вихлист», «вулик», «вкляк», «налигач», «матня», «поцілунок», «здриг» і «нишпорка». Є ще «хрещений джмелик» та «стріла монгола», але ці дві назви позначають удари в конкретні місця. 

     Навчання у Спасі відбувається насамперед завдяки певним специфічним іграм. Такий підхід зумовлено високою травматичністю техніки. Найбільш поширеними є «Смалений вовк», «Сірко на прив’язі», «Цурки-палки», «Панас». Хоча система підготовки не обмежується лише цими іграми. Використовують також багато інших народних ігор та забав. Вони складають систему підготовки козака-охоронця краю — «козацький вар». 

    Крім українського рукопашу «Спас» в Україні практикують боротьбу навхрест, боротьбу на поясах (іл. 38.3), боротьбу для найменших «Котигорошко», бої «лава-на-лаву» (іл. 38.4), козацьке багатоборство, шабельний бій та бій на списах.

Іл. 38.3. Боротьба на поясах

Іл. 38.4. Козацький гуртовий бій «лава на лаву»
 

HTTPS://WWW.YOUTUBE.COM/WATCH?V=LCTZEATVLYE

https://www.youtube.com/watch?v=MRFcYOy-VuA

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Які бойові системи виховують воїнів на основі традиційних українських знань? 

2. У чому полягає суть Бойового гопака як українського бойового мистецтва?

3. Які різновиди Бойового гопака вам відомі?

4. Що покладене в основу Спаса як мистецтва ведення битви?

2. Вивчити матеріал та опрацювати конспект уроку.