Кровотечу, яка загрожує життю людини, називають масивною, або критичною. Вона може бути артеріальною, венозною або з одночасним ушкодженням артерій і вен. Для масивної кровотечі властива наявність хоча б однієї із зазначених нижче ознак:
■ пульсуючий характер і постійне витікання крові з рани;
■ калюжа крові, що швидко збільшується на поверхні, де лежить по-страждалий;
■ інтенсивне просякання кров’ю одягу або пов’язки в ділянці рани.
Крім цього, ймовірними факторами масивної кровотечі вважають:
■ частковий або повний відрив кінцівки (ампутацію);
■ наявність помірної кровотечі в непритомного пораненого.
Критична кровотеча – це стрімка втрата крові внаслідок пошкодження великої судини або значної кількості великих та малих судин, при ненаданні допомоги призводить до смерті пораненого. Наприклад, від ураження стегнової артерії, боєць може загинути від критичної втрати крові за декілька хвилин, якщо не встигне накласти собі кровоспинний турнікет (35 - 40 секунд – втрата свідомості).
Швидке виявлення масивної кровотечі скорочує час її зупинення, зменшує ймовірність розвитку шоку і створює передумови для збереження життя людини.
Варто пам’ятати, що на полі бою критична кровотеча під час поранень кінцівок є основною причиною смерті. Проте в цій ситуації надати домедичну допомогу в повному обсязі неможливо внаслідок ризиків ураження медичного працівника. Тактична обстановка на етапі «під вогнем» не дає можливості проводити зупинку кровотечі в послідовності, передбаченій для безпечних умов, про які вам відомо з 1-го курсу.
Тому в небезпечних умовах критичну кровотечу з кінцівок зупиняють накладанням турнікета (джгута) максимально високо на руку або ногу.
Послідовність дій пораненого на полі бою:
• Повідомити командирові підрозділу, що вас поранено;
• Визначити місце поранення;
• Якщо поранено в кінцівку і видно кров, потрібно накласти джгут;
• Повідомити командирові підрозділу про можливість пересування;
• Отримати дозвіл і переміститися в сектор укриття, якщо в змозі пересуватися;
• Якщо пересуватися не в змозі, повідомити про це командирові й не рухатися. Отже, у зоні обстрілу, кожен військовослужбовець зобов’язаний самостійно зупинити критичну кровотечу під час поранення кінцівки, якщо стан його здоров’я дозволяє це зробити. Він повинен накласти собі турнікет або джгут на поранену руку або ногу(самодопомога).
Техніка накладання турнікета на верхню та нижню кінцівки.
• Надягніть на кінцівку підігнану під її товщину петлю стрічки-липучки турнікета або щільно обгорніть стрічку-липучку навколо кінцівки й просуньте через пряжку; на руці протягніть вільний кінець стрічки турнікета тільки через ближнє півкільце пряжки, на нозі — крізь обидва отвори пряжки.
Так турнікет не розпуститься, якщо його закрутити. Затягніть вільний кінець стрічки-липучки так, щоб не можна було провести кінчики трьох пальців між паском і пораненою кінцівкою, та надійно приклейте його до турнікета.
• Розмістіть турнікет у верхній третині плеча або стегна.
• Закрутіть стержень (переважно тричі), поки кровотеча не зупиниться. Перевірте відсутність пульсу нижче поранення.
• Закріпіть закрутку в кліпсі (ріжках-фіксаторах).
• Закріпить стрічку для написання часу і вільним кінцем стрічки обгорніть її залишок навколо кінцівки через кліпсу та поверх стержня.
• Запишіть час, коли було накладено турнікет.
У випадку непритомності або вираженої втрати сил унаслідок поранення, допомогу
такому постраждалому повинен надавати стрілець-санітар взводу або військовослужбо-
вець цього ж підрозділу, який перебуває поруч (взаємодопомога).
Пріоритет у такій ситуації — особиста безпека того, хто надає допомогу. Поки він
живий, у пораненого є шанс на порятунок. Перед тим як наблизитися до постраждалого, санітар має оцінити тактичну ситуацію, повідомити командира підрозділу про необхідність вогневого прикриття свого пересування, установити голосовий контакт з пораненим, попередити його про свою присутність. Залежно від тактичної ситуації наблизитися до пораненого можна переповзанням по-пластунськи або короткими перебіжками, пригинаючись.
Виявивши наявність масивної кровотечі, необхідно накласти турнікет й
евакуювати пораненого в безпечне місце (зону тактичних умов). Послідовність накла-
дання турнікета санітаром (взаємодопомога) аналогічна послідовності накладання тур-
нікета собі двома руками на нижню кінцівку.
Отже, надаючи само- і взаємодопомогу на полі бою на етапі «під вогнем» основним завданням вважають зупинку масивної (критичної) зовнішньої кровотечі з ран верхньої і нижньої кінцівок за допомогою турнікета або джгута так, щоб уникнути повторного ураження противником.
Прямий тиск на рану, тампонування ран, накладання компресійної пов’язки не застосовуються внаслідок небезпеки поранення того військовослужбовця, який би це проводив. Єдиним винятком із цього правила є притискання коліном санітара стегнової артерії в пахвинній ділянці пораненого перед накладанням турнікета (джгута) на нижню кінцівку. Цей прийом зменшує кровотечу і дає можливість підготувати турнікет, проте збільшує ризик поранення санітара.
Кожен військовослужбовець повинен мати турнікет (джгут), готовий до використання в доступному стандартному місці (ліва верхня сумка розгрузки), і вміти ним користуватися. На лінії вогню — у секторі обстрілу — поранений має самостійно легко й швидко дістати власний турнікет (джгут).
Не потрібно ховати свій турнікет (джгут) на дні аптечки!
Турнікет (джгут) можна накладати на одну точку (а за потреби й більше — на обидва плеча або обидва стегна поверх одягу).
Під час перебування в секторі обстрілу кровотечу, яка не загрожує життю, потрібно проігнорувати. Турнікет (джгут) треба накладати й тоді, коли ви сумніваєтесь у його доцільності. Досвідченіші медичні працівники перевірять зроблене вами і знімуть його після повторного огляду пораненого в безпечній зоні, якщо він виявиться непотрібним.
■ Накладайте турнікет (джгут) безпосередньо на на одяг, не варто знімати чи розрізати його;
■ турнікет (джгут) накладайте на кінцівку (плече, передпліччя, стегно, гомілку) на 5–7 см вище джерела кровотечі; якщо ви не бачите джерела, накладайте максимально високо;
■ накладаючи турнікет (джгут), створіть необхідний тиск до зупинки кровотечі з рани;
■ напишіть маркером точний час закінчення процедури (на білій липучці турнікета, на джгуті або шкірі кінцівки);
■ не розташовуйте турнікет (джгут) над коліном чи ліктем;
■ не розташовуйте турнікет (джгут) безпосередньо над кобурою або заповненою кишенею, яка містить громіздкі предмети;
■ якщо кровотеча не зупинена після накладання джгута, слід перевірити правильність його накладання і, за наявності, накласти другий джгут вище за перший, поруч з ним;
■ якщо кровотеча не зупинена, а джгута або турнікета немає, треба накласти джгут-закрутку з підручних засобів;
■ турнікет (джгут), накладений з метою зупинки кровотечі, можна безпечно тримати на верхній або нижній кінцівці не довше двох годин незалежно від пори року. За цей період не виникають ускладнення, пов’язані з травмуванням нерва внаслідок тривалого стискання, можливого обмеження руху кінцівки і відмирання тканин нижче від накладеного джгута;
■ якщо ви наклали турнікет (джгут) і зупинили кровотечу, то такого пораненого необхідно доставити в лікувальний заклад для огляду медичним працівником протягом найближчих двох годин;
■ у разі ампутації (відриву) кінцівки джгут-турнікет потрібно накласти вище за місце ампутації на 5–6 см, і він у такому положенні може залишатися понад 2 год;
■ накладений турнікет (джгут) має бути добре помітним, а такі поранені потребують особливого догляду;
■ у холодну пору року, коли для зігрівання пораненого вкривають термопокривалом (ковдрою, курткою), необхідно прикріпити мітку — клаптик бинта, змоченого кров’ю, або написати маркером на видному місці (лобі) літеру Т (від слова турнікет).
Техніка накладання турнікета (джгута-закрутки) з підручного матеріалу.
Для накладання закрутки використовують підручні засоби: смужки тканини, поясні паски, носові хустинки, косинки тощо, а для закручування — палки, гілки, металеві стержні, шматки товстого дроту.
На підведеному під кінцівку матеріалі, що використовують як турнікет, роблять вузол таким чином, щоб були вільні кінці не менше 5–6 см; між поверхнею кінцівки і вузлом можна було ввести якийсь стержень (палицю, ручку, ножиці) і зробити ним кілька витків закручування (до припинення кровотечі). Для запобігання роз-кручування закрутку фіксують до кінцівки бинтом або зав’язують вільними кінцями. Точний час записують на клаптику паперу або на шкірі. Треба запобігти тра-вмуванню м’яких тканин у разі використання тонких шнурків, дроту, кабелю, а також надто щільного закручування.
